„Руси“ національною стихією. Відомий проповідник і полеміст православний Григорій Мужиловський має так само в рядах повстанців рідного брата Силуяна писаря головної військової канцелярії, згодом судю полкового ніжинського, одного з більш видатних тогочасних дипльоматів.99 [1]) 3 полковником Григором Гуляницьким, шляхтичем волинським, споріднений Артемій Гуляницький пресвітер луцької Афанасовської церкви. З полковником Прокопом Бережецьким споріднений протопоп київський Федір Бережецький. Софрон Жеребило Лабунський, ігумен монастиря кириловського київського, має широкі родинні звязки в київських міщанських і козацьких колах. Олександер Тустановський, пресвітер церкви св. Миколи в Київі, подібно як і вище згаданий Феофан Креховецький, виходець із Землі Галицької.
Митрополит Коссів усе заступається перед Гетьманом за шляхтою „руською“, бо це-ж не тільки одновірці, але й родичі й знайомі: бож він сам з посеред тієї шляхти вийшов, подібно як багато инших високих достойників Церкви, його сучасників: як Діонисій Балабан, епископ перемиський, як вище згадані епископи Желіборський і Винницький, як Афанасій князь з Ковельська Пузина і Йосиф Чанлич Шпанавський епископи луцькі, і їх наступник на тій епископії кн. Ґедеон Четвертинський; як Гораїн архімандрит мелецький, братанич кн. Степана Четвертинського, як Иосиф Нелюбович-Тукальський тоді архімандрит лєщинський, як Олександер Мокосій Дениско, сромонах печерський, потім архімандрит Жидичинський і т. ин.
„Дворяне“ вищого духовенства, теж переважно шляхта в роді вище згаданого Павла Верещаки, або Опанаса Предримірського, давніщого „слуги“ Митрополита Петра Могили, а тепер сотника печерського, служать так само лучником, що вяже кола духовні з иншими верствами української нації. Який дух панує в тих колах, у тому „містечку печерському“, де сотникує вище згаданий Опанас Предримірський, свідчить факт, що один з найбільш голосних і непримиримих провідників повстання, в думах уславлений полковник брацлавський Данило Нечай, дістав для свого полку „од київських черниць хоругов богату, шовкову, щирим золотом гаптовану“. А тодішні ігумені й черниці в ціх монастирях жіночих це-ж дуже часто представниці найбільш аристократичних родин православних, як наприклад княгиня Курцевичева, незадовго перед повстанням померша ігуменя „монастиря панянського Печерського“; як Атаназія зі старинного шляхецького роду Солтанів,
- ↑ Біоґрафічні дані про Креховецького: Z Dziejów Ukrainy ст. 310—13. Про Мужиловського, тамже ст. 316 і біоґраф. розвідка проф. Грушевського в київській „Україні“.
