Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/114

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вдова по Самійлі Юдицькім, в часах гетьманства Богдана Хмельницького „ігуменя монастиря стариць київських печерських, храму Вознесенія Господня“; як Марія Магдалина, вдова по Степані Мазепі, мати Івана пізніщого Гетьмана, „ігуменя монастирів панянських печерського, київського і глуховського“100 [1]) і т. д., і т. д.

Гетьманові цей поворот у козацьку Україну непокозаченої шляхти йде розуміється на руку. Він побільшує собою верству, яка силу держави й опору влади гетьманської представляє. Не дарма ще в 1650 р. Хмельницький вимагав, щоб „та шляхта, котра хоче при своїх маєтках лишитися, зараз туди і то сама особисто на мешкання їхала і з нами тут мешкала, бо инакше доходів мати не буде“.101 [2])

Отже повертаючу шляхту Гетьман радо приймає і універсали, як бачили ми вище, на охорону її осіб та її маєтків видає. Иноді навіть, коли того правні відносини вимагають, своїми виданнями їх маєткові права підтверджує і відновляє.102 [3]) Але політично-правне становище шляхти в козацькій Україні він зможе відповідно до своїх планів опреділити допіру тоді, коли влада його гетьманська зміцніє і незалежною, як від польської Річипосполитої, так і від внутрішньої української анархії, стане.

Бо не входило в пляни гетьманські видавати ту шляхту на винищена степовим уходникам і зревольтованій українській „черні“. Не лежало так само в його намірах з неї опору Річипосполитої в козацькій Україні робити. І коли власне одно і друге ми бачимо в політиці козацькій у першій автономістичній добі повстання, то ми знаємо вже, які були для цього, сильніщі від волі гетьманської, внутрішні й зовнішні причини. Тільки перемога над внутрішньою анархією і визволеня з під державної влади Річипосполитої дали змогу Гетьманові свої державні пляни перевести і в тім числі права та обовязки верстви шляхецької в державі українській установити. Але це стало можливим тільки тоді, коли в кількалітнім процесі революції витворились і зорґанізувались десятки тисяч дрібних козацьких землевласників, коли зміцнилось і „зареєструвалось“ осіле „городове“ Військо Запорожське.

Захоче хто зі шляхти з нами хліб їсти, хай Війську Запорожському послушний буде і на Короля не брикає“ — казав Гетьман в початку 1649 р., коли ще самому місце того „Короля“ зайняти й „самодержцем“ в Україні стати йому

  1. Що до посередницької ролі духовенства пор. інструкцію польським комісарам до Хмельницького з д. 30. VI., 1655 р., щоб переговорювати з ним за посередництвом київського духовенства (Арх. Чартор, cdx. 402 f. 53). „Zabiegamy rzeczom przez X. Metropolitę і innych Ruskich życzliwych“ — писав ще 11. ІІ, 1649 Кисіль (Grabowski Ojcz. Spominki ІІ ст. 10), также: Kubala Wojnа Moskiewska ст. 61. Діонисій Балабан, шляхтич волинський, споріднений з тамошньою шляхтою; між иншим його зять Адам Бялостоцький посередничить пізніше в заключеню Гадяцької Умови. Йосиф Чаплич, обраний на владицтво луцьке „przez elekcyę tamecznych obywateli duchownych і świeckich religii greckiej“, одержав 6. II., 1650 на просьбу Коссова від Короля „aprobacye przywileju“, в котрій м. и. читаємо: „iż jako w tej Rzplitej starożytność domu Wielebnego Józefa Czaplica nam wiadoma, że przodkowie jego w Ruskich krajach rodowitości swojej pomocą różnych nieprzyjaciół Krzyża Św. częstokroć odpór dawali“ (Арх. Чартор, cdx 144, N. 176, nop. ibid, cdx 119 N. 53: instrukcya Kosowa ojcu Klemensowi Staruszycowi posłowi do Кгólа). Про Гораіна: тамже cdx 2446, f. 160. Про Предримирського: Акты Юж. и Зап. Рос. III, N. 81 і 84, Реєстра всего Войска Запор., ст. 201, Z Dziejów Ukrainy ст. 297. Про Нечаєву хоругов: Zbiory Rusie'ckich Miscel. 1645—52 f. 87. Про Княгиню Курцевичеву: Памятники Кіевск. Ком. I, 72. Атаназія з Солтанів (м. инш. відомий Іосиф Солтан митрополит київський в поч. XVI ст.) Юдицька записує в Київі 20. XI., 1665 р. свої маєтки тому Печерському монастирю, де вона була ігуменею; цю запись м. инш., яко „свідки упрошені“ підписують: Григорій Остолецький і Степан Липинський, син Петра підстарости овруцького (Акты Юж. в Зап. Рос. т. VІІІ, с. 151). Про Мазепину: Костомаров — Мазепа, с. 386; „Кіевск. Старина“ 1898, III, с. 462, Z Dziejów Ukrainy ст. 365—6. Яко побутова подробиця: в р. 1667 до Київа приїздили „съ измѣнничей стороны“ — як доносили урядовці московські — стара Гетьманова Ганна Хмельницька, вдова по Богдані, зі своєю компаніонкою, дочкою Григора Гуляницького, бувшого полковника ніжинського, що сидів тоді в польській неволі в Мальборській твердині (він був жонатий з Ганною Шептицькою), і обидві в жіночім монастирі Печерськім зупинились (Акты Юж. и Зап. Рос. VI, ст. 162).
  2. Лист „rzekomo suplika“ Хмельницького, читаний в Сенаті 19. XII., 1650 р. Арх. Чарторийських cdx 417, f. 108,
  3. Для прикладу: надання Гетьманом шляхтичам Мартину і Федору Воронам (Вороничам) маєтків у повіті стародубовськім, які вони по свому батькові й дядькові дідичили. Акты Юж. и Зап. Рос. III, ст. 545.