Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


У Хмельницкаго развились широкіе планы о независимости Малороссіи и деспотическія мечты“ — пише I. М. Каманін, заслужений український історик московської школи — пояснюючи цим фактом, як причини „подозрѣній Московскаго правительства въ искренности и вѣрности ему Гетмана и казаковъ“, так причини „тяжелой душевной драмы, которая ускорила смерть Хмельницкаго“. 109[1])

Пляни про державну незалежність України мусіли йти у Великого Гетьмана поруч не тільки з „деспотичними мріями“, а і з твердим і непохитним проведеням в життя принціпу абсолютистичної гетьманської влади, бо тільки така влада була в стані державу українську збудувати. І коли-б вони мали прискорити смерть Гетьмана, то він би мусів умерти на порозі свого панування, зразу підчас київського триумфу, бо тоді ці пляни вже ясно й виразно були у нього сформувались.

Глибоке переконаня про необхідність для України абсолютистичної монархічної влади було у Гетьмана зараз на початку повстання. „Зичили бихмо собі самодержця Господаря такого в своїй землі, яко Ваша Царская Вельможность Православний Християнський Царь“ — пише Гетьман до Царя в Червні 1648 р. 110[2]) А „Єдиновладним Самодержцем руським“ називає він себе сам через сім місяців пізніще перед приїхавшими до нього польськими послами. В намірі збудувати незалежне від Польщи „Князівство Руське“ і „Монархію Руську“ обвинувачує його вся сучасна Річпосполита. 111[3]) 3 тими намірами Гетьмана „стати самому Королем“ бореться внутрі України анархічна частина старшини з посеред січового козацтва і тієї показаченої шляхти, що своїх польських антімонархічних і республіканських наровів позбутися ще не змогла. 111а[4])

Дипльом на Князівство Руське“, виданий Гетьману Султаном турецьким, був під Берестечком польськими військами разом з иншими державними документами здобутий. „Славою Монархів християнських“ титулує Богдана Хмельницького в своїй урочистій відручній грамоті з 1650 р. Султан Мохамед IV, приймаючи цією грамотою Гетьмана під свою протекцію і кафтан дорогоцінний йому, як і иншим голдуючим Порті володарям християнським, посилаючи. Титул „Князя Руси" одержує він по триумфальнім вїзді до Київа від Царгородського Патріарха Паісія, а другий Царгородський Патріарх Макарій в р. 1654

  1. Каманинъ: Договори Б. Хмельницкаго съ Польшей, Швеціей и Россіей Сборникъ Кіевск. Ком. вып. 2, (Кіевъ 1916), ст. 107.
  2. Лист датований 8. VI. ст. ст., Памятники Кіевск. Ком. І, ст. 220, вид. 1898 р. Оцими абсолютистично-монархічними переконанями і тенденціями Гетьмана пояснюються його пляни з часів першої (автономістичної) доби повстання посадити на польський престол Царя московського, або Князя семигородського, шоб таким чином скріпити монархічну владу в Річпосполитій. Про ці пляни широко тоді говорили в Польщі. Пор. напр, звістку, що хронольогічно майже совпадає з датою вище згаданого листа Гетьмана до Царя: „przyjechali posłowie do Chmielnickiego od сага moskiewskiego і od Rakoczego, żądając pyomotiey і pomocy na królestwo polskie“ („Obsidia Lwowska“ Арх. Чарторийських сдх 417, f. 66.)
  3. Як вище ст. 24-26, і крім того: лист зі Львова 4. VI., 1648 „W Białej Cerkwi (Chmielnicki) sedem Ьеllі fecit, okopy sypie, już Księciem Ruskim tytułując się“ (Michałowski, Ks. Pam. ст. 34). Те саме в листі Улінського 9. VI. (ibid. ст. 39), в листі Кисіля 31. V. (ib. ст. 27), в листі В. Мясковського 8. VI. і в листі з Бродів 10. VI. (Шайноха ор. с. s. 407, 409). Хмельницький „nie о kozactwie, ale de ducatu et dominio myśleć się waży“ — писали польські мирові комісари 8. III., 1649 (Niemcewicz, Zbiór pamiętników IV. 382). „Przy udzielnym Księstwie Ruskim ma sіę wоlę koniecznie zasadzić" — так казав про наміри Гетьмана його посол до А. Кисіля в Маю 1649 р. (Памятники І, 344). Зокрема Мясковський 31. І. 1649 тайно від Кисіля доносив, що „Хмельницький хоче заволодіти князівством Руським і Молдавським і веде широкі переговори з Князем Волоським (при помочі православних ченців) про розділ нашої шкури“ (лист цитований вище в примітці 52). Коли зважити, що лист комісарів з д. 8. III. підписаний вже і Кисілем, то видно, що кандидатура Кисіля на князівство руське, або на „державу подільську“, про що в цьому листі з д. 31. І (див. вище ст. 77) згадував Мясковський, упала. Інтересну подробицю знаходимо в другому листі Мясковського з д. 1. ІІ., а саме: що „Лупул прислав Хмельницькому подарунки і тепер намовляє його звернутись проти нас (Польщи) та обіцює йому помогти всіма своїми, військами стати Князем Руси, і навіть по мирному уступити, коли він захоче, Волоське Князівство. Про це ведуться переговори через грецьких ченців, які нам про це сказали. Патріярх (Паісій) спішно виїхав у Московію, щоб склонити Великого Князя до союзу з Князем волоським проти нас.“ Того уступу немає в копії цього листа, виданій в І томі Памятн. Кіевск. Ком. (вид. 1898 р. с. 330), натомість єсть він в копії цього-ж самого листа, пересланої до Риму папським нунцієм de Torres’oм (Сборникъ Кіевск. Ком. вьп. IІ, с. 133—6).
  4. „... Habe Chmielnicky mitt seinen vornehmbsten Oberofficirn, als Nieceia, Glatky und andern ein krieges-consilium wieder die Pohlen gehalten; da dan der eine, genannt Glatky, dem Chmielnicky in faciem solte gesaget haben: Ey, Chmielnicky, der König in Pohlen ist unser König und Herr, wird auch woll unser Herr und König verbleiben, und du wirs nimmer König werden, sondern wie du an itzo bist, sein und verbleiben unser bruder und Towarzis. Solches hatt Chmielnicky hefftig verdrossen, dass er selbigen Glatky alssbald hinausführen und niederhawen lassen. Die andern Cosaken als Russische Edelleut sind sehr uffstützig worden und zu Chmielnicky gesprochen: Wass? Wiltu unsere Edelleuthe und Brüder so liederlichen selber niederhawen, so wollen wir dich selber dem Könige in Pohlen in die Hände lieffern. Diesen Uffstand zu componiren, dem Chmielnicky grosse Mühe gekostet.“ (Дневник шведського дипльоматичного аґента Іог. Майера. Ця звістка записана ним під датою 26. II, 1651 р. в Красноставі. Архивъ Юго-Зап. Рос. ч. III, т. VI с. 48). Згаданий тут козак, полк. миргородський Матвій Гладкий, був потім на початку 1652 р. за бунтарство покараний Гетьманом смертю (Памятники Кіевск. Ком. IІІ, 180; Оswięcim: Dyaryusz 347, 371; Самовидець — Літопись 29), так само й за те саме був покараний тоді-ж инший козак полковник Корсунський Лукіян Мозиря; така сама доля зустріла покозаченого шляхтича полковника паволоцького Адама Хмелецького, стятого в Паволочі (Michałowski, Ks. Pam. 453, Акти Юж. и 3ап. Рос. IІІ ст. 459, Dr Antoni J.: Szkice і opow. ser. V, s. 185; L. Kubala: Wojna Mosk. s. 37, 351); значний покозачений шляхтич Микола Федорович, наказний гетьман над козацьким військом в Молдавії по смерти Тимофія Хмельницького, був по наказу гетьманському покараний смертю за те, що хотів сам стати Гетьманом (Акты Юж. и. Зап. Рос. X, с. 77) і т. д.