Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/121

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Всі ці численні полковники і сотники не вибіраються вже на Січи крикливою юрбою „молодців“, що готується до походу „на волость“ чи на море, або ділить поміж собою уходи, а призначаються і зміняються вони самодержавною владою гетьманською і виключно від Гетьмана, а не від влади народньої залежать. Так само від влади гетьманської залежать дорадчі та помічні орґани, що яко ґенеральна старшина при Гетьмані, а яко старшина полкова й сотенна при кожнім полковнику й сотнику урядують. „З чернею — казали в Січні 1648 р. взяті в польський полон козаки, — Гетьман тепер ради не має. Чого перед тим не бувало, бо завжди чернь того домагалась, щоб з ними-ж на раді бути, а тепер з самою тільки своєю старшиною раду має“.116а[1])

Не забуваймо при тім, що повстала та нова, залізною владою гетьманською спаєна державна орґанізація українська на землі, в якій представники попередньої державної влади: гетьмани й воєводи Річипосполитої, старости й урядовці королівські, стали були — вживаючи вислову козацького — „дітьми в залізо поубираними“; де під виливом ослабленя державного орґанізму Річипосполитої буйно розрослась анархія, де, як мовила приказка, „кожний шляхтич на своїй загороді рівний воєводі“, де демократичний і республіканський устрій шляхецький — з його воюючими поміж собою при допомозі шляхти маґнацькими партіями, з його вічними соймами й соймиками, зі зведеною до нуля королівською владою — глибоко вріс не тільки в усю шляхецьку верству, а пройшов і у ворожу до неї степову козаччину. Перетворена свободолюбивих анархістів: шляхтичів і козаків — сторонників „рівности та свобід“ шляхецько-республіканської Річипосполитої і заступників запорожського народовластія „черні низової“ — в слуг і оборонців твердого державного ладу — ось було велике діло „Богом Україні даного“ Гетьмана.

Держава українська була збудована тою гетьманською „самодержавною владою“,- котру „прежнії Гетьмани привлащити собі дерзали над слушность і право і котрою були значне надвередили давнії порядки, права і вольности войсковиє“ — як скаржились своїм звичаєм у 50 літ пізніще, знов по смерти Хмельницького відроджені низові січовики, 117[2]) що, з під його дужої руки звільнені, цю гетьманську „владу самодержавну“ повалили, а разом із нею діло державне Великого Гетьмана зруйнували та й занапастили...

  1. „List z Koliczyska do IMP. Źwana 24. VIII. 1648 od syna IMci: IMP. Kordysz powiadał mi о confessatach języków wczorajszych pojmanych. Naprzód wszyscy się na to zgadzają, że ich jest pod 180 tysięcy. Pułkowników szesnaście... Chmiel zgody sobie życzy. Czerń zaś przeciwko temu. To nie mała, że z czernią rady nie miewa, czego przed tem nie było, bo zawsze czerńdomagała się tego, że z niemiż in consilio byli, a teraz z samą swoją tylko starszyzną rady miewa“ (Zbiory Rusieckich, Miscel. 1645—52 f. 75). Для прикладу, як призначались Гетьманом полковники: Універсал Гетьмана Богдана Хмельницького о призначені Івана Нечая полковником білоруським (Сборникъ Кіевск. Ком. вып. І, ст. 28): „Ознаймуєм тим писанєм нашим кождому, кому би тілько того потреба було відати: панам полковникам, сотникам, есавулам, отаманам і всему товариству Войска Е. Ц. В. Запорозского, старшині і черні, а особливо сотникам і козакам на Білій Руси знайдуючимся,... іж відячи М и Пана Івана Нечая Нам і всему Войску Нашему Е. Ц. В. Запорозскому жичливого і в ділах рицерських взятого, от боку Нашого (тут у виданню „Сборника“ помилково розставлені знаки розділові: кома повинна бути по слові „взятого“, а не по слові „Нашого“, тому що „взятий“ = wzięty, що зн. досвідчений) зсилаєм на полковництво в Білую Русь, до Могилева, Чаусов, Новобихова і Гомля і инших міст і мястечек і сел, там ся знайдуючих, аби там, зостаючи на пограничу, постерегал, якоби той полк вцалі бил захований для дальшеє послуги Е. Ц. В., Нам і всему Войску Запорозскому напротивко розних неприятелей... Тому Пану Іванови Нечаєви, полковнику Нашему Білоруському, позволяєм кождого з козаків там зостаючих, доброго милувати, а злого карати. А хто би за оказанєм того Універсалу Нашого, бил спротивни і в том полковникови важился чинить якую найменшую кривду і перешкоду пререченому Пану Нечаєви, — то Ми кождого такового, за взяттям ведомости, сроґо без фольґи на горле карати будем, не чинячи иначе. Дат. з Чигрина, Януария дня 26, року 1656-го. Богдан Хмельницкий рука власна“ (підпис для цієї доби гетьманування характерний! Так підписували свої листи і універсали тільки Монархи, напр.: „Carolus Gustavus“, „G. Rakoczy“ і т. д.). Перехід від військової екстериторіяльної, до територіальної влади полковницької м. инш. відбиває в собі підпис полковника Данила Нечая з д. 12/22 Марта 1649 р. в його листі до Лянцкоронського, кашт. камянецького: „Z Szarogrodu d. 12 Marca wedle ruskiego kalendarza. Daniel Nieczay Pułkownik Województwa Braclawskіegо Woyska Króla Jmci Zaporowskiego“ (Арх. Чарторийських cdx 144, f. 183).
  2. Договоръ и постановленіе между Гетманомъ Орликомъ и войском запорожским въ 1710 г. (Чтенія Моск. Общества 1859 I).