Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/134

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


могло-б йому тоді у великій пригоді стати. Воно узаконювало ту приватну земельну власність, що творила основу нового соціяльного ладу козацької України, ту власність, на якій спіралось матеріальне істнування козацької старшини, в тім числі самого Гетьмана, і яку треба було заздалегідь забезпечити, бо її в тій формі не знала в своїй Державі влада царська.

Оцей, хай мені вільно буде його так назвати, асекурацийний характер Переяславської Умови робить її надзвичайно цінною для дослідів над внутрішнім устроєм України. Він дозволяє нам пізнати засадничі риси того устрою, іменно ті риси, до яких Військо Запорожське привязувало найбільшу вагу, які найбільше ріжнили Україну від Москви і які необхідно було через те на випадок катастрофи, на випадок нещастя забезпечити.

Отже підчас пактів з Москвою домагаються посли Війська Запорожського „чтобъ Царское Величество пожаловалъ, велѣль имъ дать свои жалованные грамоты на пергаментѣ одну на волности козацкіе, а другую на волности шляхецкіе, за своими государскими вислыми печатями, для того, что они то получивши, сами смотръ межъ себя учинять: кто козакъ, тотъ водности казацкіе ймѣть будетъ, а кто мужикъ, тотъ будетъ повинность обыклую Царскому Величеству отдавать, какъ и прежъ того бывало“.

Ми вже знаємо, нащо були потрібні Війську Запорожському такі урочисті грамоти царські на „волности“ (це слово означає в даннім разі перш за все права маєткові) козацькі і шляхецькі. Але які реальні відносини на Україні між шляхтою й козацтвом з одного боку, а селянством із другого, хоче забезпечити собі Військо Запорожське в оцьому пункті „Переяславських статтей“? Бо розуміється цей „смотръ межъ себя“, що має нібито колись потім відбутись, треба розуміти як звичайну дипльоматичну чемність, зроблену самодержавним звичаям московським, які на все наказу царського вимагають. Цей „смотръ межъ себя“ відбувся на Україні вже давно: козацтво вже зареєструвалось; шляхга, що признала владу гетьманську, вже до своїх маєтків повернула; а що до селянства, то, вживаючи слів одного з численних універсалів гетьманських, на церковні маєтки видаваних: „так як і перед тим подданні повинности звикли були отбувати... аби і тепер, кром жадного сопротивлення, они всі, крім козаків, котриї завше до Війська ходить звикли, тиї-ж повинности і послушенство отдавали“. 129[1])

  1. Для прикладу цитую тут універсал Гетьмана з наданням Київському Братському Монастирю бувших єзуїтських маєтків: Ксаверова, Мухоїд, Плисецького і Чорногородки, 9 І 1656 р. Пам. Кіевск. Ком. І, 448.