Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/137

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


„Царського Величества“ всі стани і всі люде рівні, тільки обовязки їх і, випливаючі з тих обовязків їхні права, ріжні.

Старшина війська Запорожського — „что на услугах войсковыхъ завсегда обрѣтаются и хлѣба сами пахать не могутъ“, кажучи словами тих же переяславських статей — одержує цей хліб від селянства, від „пашенного крестянина“. Але одержує не так, як давня шляхта польської держави — за якісь ненавистні для українського селянства свої окремі права, не на підставі чужої і незрозумілої для того селянства польської традиції і не під примусом ворожої тому селянству „панської“ Річпосполитої. Нова старшина українська дістає свій хліб від селянства за реальний обовязок служби Війську Запорожському, служби українській державі. Ця держава не тільки Війську Запорожському, а й селянству українському потрібна та необхідна, бо вона забезпечує його і від повороту старих зненавиджених маґнатів і захищає його від страшних татарських загонів. Повага для нової держави і потреба тієї держави роблять в очах селянства його повинности супроти слуг цієї держави законними й зрозумілими. І поки „Царським Величеством“, фактичним самодержцем і головою держави був Гетьман Війська Запорожського, доти того Війська Запорожського Україна була у мас народніх в пошані, доти вона була їм рідна й потрібна і доти нація українська — всі стани суспільства обєднуючи — фактично, а не тільки в споминах, піснях та літературі істнувала.

Та сама стара, зненавиджена було шляхта, тепер підчас пактів переяславських одержала урочисту царську грамоту, а в ній підтвердженя всіх своїх давніх прав і привілеїв. Під охороною влади гетьманської вона знов у своїх маєтках оселилась, знов „повинности звичайні“ від селянства одержувати стала. Але селянство проти цього не протестує, бо це вже не шляхта старої й непотрібної Річпосполитої. Це тільки ті, що „служать у Війську Запорожськім“, як виразно підкреслює грамота царська і як розумів її становище український Гетьман, під якого диктандом і на жадання якого ця грамота царська для шляхти була написана й видана.

Не посередників між степовим козацтвом і польською Річносполитою бачить тепер Гетьман у шляхті українській, як це він мусів робити в першім періоді повстання, Він має тепер у ній слуг свого Війська Запорожського, тоб-то слуг козацької української держави,