Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/142

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


січове козацтво. Воно споконвіку на цих землях свої уходи має і ними по спільному, общинному праву всім Кошем Запорожським володіє. Йому байдуже, що там, на городовій Україні, його козацькі парости, під старою назвою Війська Запорожського,137[1]) землю між собою ділять, шляхту земельну і городове міщанство до себе приймають, що забувають вони про давні звичаї вільного уходницького життя і до старости літ своїх на Запоріжжя навіть не заглядають. Але цих земель, що поблизу Січи лежать, тих уходів, які ще йому залишились, воно тим новаторам, тим одступникам од старого козацького закону, під плуг і під хуторі нізащо в світі не віддасть. Гетьман Богдан Хмельницький, хоч сам старий реєстровик і хуторянин, знає ці предківські общинні козацькі звичаї і знає, що касувати їх зразу не тільки неможливо, але й небезпечно.

Тому він на території, до якої старе Запоріжжя свої споконвічні права заявляє (січовий Низ і сумежні землі: сучасна південна Київщина та більша частина Полтавщини), шляхецькому праву володіння землею ширитись не дозволяє. Тільки козаки можуть там свою власну землю „для прожитку“ мати. Першими піонерами приватного землеволодіння на цих общинних землях буде поки-що дрібне козацтво що на шляхецьке право ще не перейшло, але вже з під общинного козацького права вибивається, забезпечуючи собі переяславськими статтями дідичне право землеволодіння. Це ще січовикам сильно очей не муляє, бо й між ними єсть багато таких, що поза уходами, спільними рибними та звіриними гонами, поза Січовим Кошем раді-б десь на узбіччу, в спокійніших краях свою власну пасіку, свій власний зимовничок посідати. Але більшому, старшинському, на шляхецькім праві опертому, приватному землеволодінню вступ на територію старих „вольностей запорожських“ за Гетьмана Богдана Хмельницького поки-що заборонений.

Характерно, що коли до Чигрина на службу Війську Запорожському прибув Юрій Немирич, то Гетьман радо того бажаного гостя, того так освіченого сина України прийнявши, проте маєтків його — що власне на території земель січових, коло Кременчука і Переволочин лежали — йому не віддав. І тоді, коли шляхта правобічна та чернигівська — на підставі даного їм Гетьманом і закріпленого грамотами Переяславської Умови права — в своїх маєтках хозяює; коли так само володіє там спокійно своїми хуторами по праву

  1. „Нами ся Войском Запорожским титулуєте, а нас за нізащо маєте“ — писав у вищезгаданім листі кошовий січовий Гусак до Гетьмана Самойловича і до „старшини городової“.