Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/143

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


шляхецькому городове козацтво, то Немирича, як запротоколували пізніще зі слів представників української „черні“ московські урядовці: „Гетманъ принялъ и давалъ ему скарбъ, а маетностями онъ не владѣлъ“. 138[1]) Цікавий приклад нагороди за державну службу „скарбом“ не землею і характерний показчик, як умів Гетьман шанувати ті права та звичаї, що хоч і пережиті, хоч засуджені на смерть, повинні були не в крівавій руйнуючій боротьбі (як це потім у нас сталося), а поволі, в дорозі еволюції завмірати.

І тому між иншим, коли по Переяславській Умові хитрі московські бояре пропонують Виговським царські надання маєтків власне на тій січовій общинній території, то ці не менше хитрі українські юристи у відповідь заявляють, що вони раді-б дізнати царської милости в формі маєтків, але тільки не на Україні, а в „литовських краях“, бо в Війську Запорожськім їм „владѣть ничѣмъ нельзя“.139[2]) І дійсно вся приватна — шляхецька і городова козацька — земельна власність знаходиться вже в посіданню у своїх властителів (в тім числі мали свій родовий Гоголів і Виговські), а вся решта земель по волі гетьманській зберігається в спільному ще не поділеному „військовому“ користанню. „Которые напередъ сего въ той всей Украинѣ были городы и мѣста королевскіе и кляшторскіе (церкви католицької) и панскіе (маґнацькі, не шляхецькі), тѣми всѣми ньнѣ владѣетъ и доходы собираетъ на себя Гетманъ и всё Войско Запорожское“ 140[3]) — в той спосіб бояре московські описували порядки, що на тих спільних, ще не поділених землях панували. Як бачимо Москва вже тоді дуже пильно й дуже уважно, наче щупальцями якогось поліпа, досліджувала чужі для неї і дивні відносини в багатій хліборобській Україні...

Але поруч Виговських, що мають свій Гоголів, і поруч такої-ж як вони старшини козацької з посеред покозаченої земельної шляхти та старого родовитого землевласницького городового козацтва, яким зрештою байдуже, що їм на спільних військових землях нічим володіти не вільно, появилась вже тепер ціла маса нової старшини безземельної. Ця безземельна старшина власне з поміж низового козацтва, з поміж мас народніх на верх вибилась і в ряди старої української аристократії увійшла. Звідки-ж для неї взяти оту землю „на прожиток“? Звідки буде Гетьман надавати їй маєтки, якими вона по прикладу своїх земельних товаришів так само володіти хоче і які — при виконуванню полковничих, сотницьких, писарських, судейських і т. и.

  1. Акты Ю. и. 3. P. XV, ст. 54.
  2. Акты Ю. и. 3. P. XI, ст. 765. „Литовські краї“ зайняло тоді було союзне московське військо. Царь таки надав пізніще (в 1655 р.) Виговському величезні маєтки на Україні: Остер, Козелець, Трипілля, Стайки, Ромни і т. д., але він, розуміється, ними не володів ніколи (Акты Ю. и 3. Р. т. II і XI).
  3. Там же, т. XI. ст. 750.