Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/144

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


обовязків — дійсно для неї необхідні? Ці маєтки можуть наділятись тільки з того неподіленого земельного запасу, що ним спільно Гетьман і все Військо Запорожське володіють. Та в який спосіб ці маєтки надавати? Як цю неподілену землю ділити, коли тільки на одну згадку про те, що на старих „вольностях запорожських“ має бути землевласницьке шляхецьке право заведене, буриться й грізно гуде все січове запорожське брацтво.

На писаря и на судей войсковыхъ: на 2 человѣка — и на всякого полковника и на асауловъ войсковыхъ и полковыхъ, чтобъ по мельницѣ было для прокормленія, что расходъ имѣють великой“ — читаємо ми в Переяславських статях. Крім того Гетьману „на булаву“ потверджено одночасно осібною царською грамотою давнє чигринське староство. Оці — млини а при млині згодом і земля і піддані, щоб ту землю обробляли, — це і єсть та нова форма землеволодіння, що заводиться на спільних козацьких землях за Гетьмана Богдана Хмельницького. 140а[1]) Це ще не єсть землеволодіння приватне, воно ще не звязане з родом, з дідичним правом шляхецьким, а звязане зі службою, з особою, з ранґою. В тім воно наближається до сумежпого, східного землеволодіння московського, з тою кардинальною ріжницею, що там спільна земля — це земля царська, а тут — військова. Там роздає її Царь своїм слугам, тут буде її роздавати наказами свого Гетьмана запорожське брацтво лицарське своїм-же братам лицарям. І буде воно роздавати землю українську не за службу Цареві чи Гетьманові, а за службу всьому Війську Запорожському, за службу цілій Землі, цілій Нації.

Знов таки в західно-европейському характері українського лицарства захована була небезпека для прийнятої їм, на цих спільних військових землях, східньої форми землеволодіння: для установи неродових, недідичних маєтностей ранґових. Бо володіння землею може носити характер часовий, не традицийний, з кожноразовим способом правління державою, а не з орґанічним життям нації звязаний, тільки тоді, коли земля дається за службу, залежну від понаднаціональної волі кожноразового правителя держави, залежну від примхи царської („тотъ только у меня вельможа, на кого я гляжу, и до тѣхъ поръ, пока я гляжу“ — казав наприклад Царь Павел Петрович). Але як земля дається за службу „Війську Запорожському“, за службу гро-

  1. Для прикладу: Чолобитна ніжинського полк. Василя Золотаренка до Царя з проханням грамот на ріжні землі для осавула Леонтія Бута і сотників Романа Ракушки і Пилипа Уманця в Марті 1660 р.:... „вели, Государь, ім дати внов — Леонтію Буту сельце Киселювку і Адамовку з млинками, на греблі Киселювской будучими, а крестиянских дворов в них з 40, опріч козаков; (і пожаловать) сотника Романа в Ніжинском полку в Новгородском повіті, селом Клістер з млинками і іними приналежностями, а в нем крестиянских дворов, опріч козаков, зо сто; глуховского сотника Филипа селом називаемим Гремяче з млинком на реці Рогозной,... а в том селі крестиянских дворов з 60, опріч козаков“... (Памятн. К. Ком. III с. 425). Або ще такеж прохання прилуцького полковника Федора Терещенка з дн. 19 XI 1659 р. про грамоти для іченського протопопа Симеона Адамовича: „...пожалуй его деревнею Буромкою і Шиловичами з двома млинами“ (там же, ст. 393) і т. д.