Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/147

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Москви, а з західнім панування Польщи, то Україна згине, і це „або, або“ між Заходом і Сходом, позбавлене зверхньої української влади і поваги, розсадить Україну на ворожі, чужі і взаємно себе не розуміючі частини.

Крім шляхецького права західнього і права січового східнього, так само українізується під присудом нового українського Війська Запорожського за Гетьмана Богдана право міщансько „маґдебурґське“. „А быти-бъ урядникамъ въ городѣхъ: войтамъ, бурмистрамъ, райцамъ и лавникамъ“ — кажуть ці самі переяславські статті. Але й ці окремі мійські уряди не творять ще за Богдана Хмельницького держави в державі. І вони, так само як шляхта, як козацтво, як духовенство, від самодержавного присуду гетьманського, від міцної влади українського Війська Запорожського залежать. Навіть у Київі, де за згодою Гетьмана сидить царський воєвода, роля його, як уже вище було сказано, чисто репрезентативна, призначена для закордону, щоб чужим державам незалежність України від Річпосполитої показати. До справ внутрішніх українських, до міщанства київського наприклад, він ніяк доступитись не може. „Которые де (із міщан київських) было хотѣли ѣхать къ Тебѣ, Великому Государю, челомъ ударить, а безъ Гетманского велѣнія ѣхать не смѣють“ — скаржився він у своїх рапортах до Царя.143[1])

Бо ці міщане знають, що їх чекає за непослух владі українській, владі Гетманській. Так само знали це й ті нікчемненькі одиниці з посеред шляхти, що вже тоді задніми дверима, підчас переяславських пактів, до воєводи московського Бутурліна бігали і грамоти собі у Царя випрошували, але одночасно „горячо челомъ били, чтобъ Гетману про то не сказывать“. 144[2]) Знали це й низові січовики, які за Гетьмана Хмельницького прав на верховодство Україною „привлащити собі не дерзали“. Знала це й городова старшина козацька, яка польських аґентів, що її привілеї на шляхецтво „з віконцями“ (пусте місце, де вписувалось імя козака, скаптованого таким привілеєм для Польщи) привозили, тут-же на очах у Гетьмана — як Смяровського наприклад — шаблями своїми рубала.145[3]) Знало це врешті й духовенство, яке без відома Гетьмана з чужими урядами зноситись не сміло і своєю великою повагою його самодержавну владу укріпило.„В супереч Гетьманові говорить ми не важились, а хто й сказав, той живий не був“ — такою була за Богдана Хмельницького ота гетьманська, українська влада.

  1. Акты Южн. и Зап. Рос. III, ст. 552.
  2. Акты Южн. и Зап. Рос. X, ст. 248.
  3. Смяровський в 1649 р. привіз був 50 таких королівських привілеїв „з віконцями“ на хуторі і на шляхецтво для полковників і старшини (Grabowski Ojcz. Spominki І, 142 і лист Фірлея до Кисіля 17 VI 1649 в Бібліотеці Оссолінських у Львові cdх 225, f. 231) Чутка, що ходила тоді по Варшаві ніби то Смяровського козаки втопили (Пам. К. Ком. І, 352), була неправдива. Його на очах у Гетьмана зарубали шаблями полковники в „piątek swiąteczny“, на Зелені свята.