Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/148

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Союз українського Гетьмана в Москвою не означає тоді політичної залежности України від Московщини. Культурна і соціяльна близкість України до Польщи не пхає Гетьмана в обійми польської Річпосполитої. І в той спосіб, не в боротьбі Московщини із Польщею на українській території — боротьбі, що пізніше, підчас Руїни, Україну розвалила — а в сполученю східніх і західніх цивілізацийних впливів у міцній, так від Москви як і від Польщи незалежній Українській Державі, формувалась і дійсно відроджувалась за Великого Гетьмана Богдана велика Українська Нація.

Тільки повна пізніша денаціоналізація, повне здеклясування і відірваність від реального життя всієї грамотної, думаючої частини української нації, тільки повне знищення нашої національної аристократії Війська Запорожського, а разом з нею знищення і самої нації — стали причинами того факту, що історична роля Гетьмана Богдана Хмельницького тепер у нас незнана й призабута. Ми забули вже, що з нації нашої вийшов один з найбільш ґеніяльних державних мужів Східньої Европі, який для України зробив більше, ніж слушно прозваний „Великим“ Петро зробив у пятьдесят літ пізніше для Московщини. Бо Петро Великий тільки реформував готову вже державу, тільки европеізував готовий татарський державний поміст, який покривав пасивне, стояче й омертвіле в свому поневоленню московське море. А Богдан Хмельницький творив нову европейську державу і відбудовував націю серед гуркоту палаючих румовищ старої, ним же розваленої Річпосполитої. Він усував ті румовища й одночасно укріплював західню культуру на Україні в обличчу постійної татарської й московської небезпеки зі Сходу — і серед української громади, яка вся від верху до низу носила шаблі при боці, яку ділили глибокі ріжниці протилежних цивілізацийних впливів і яка кожної хвилини готова була кинутись до оружної боротьби сама поміж собою.

Як не европеїзувати Московщину — вона Московщиною й останеться. А тут на Україні — на погряничу двох культур — европеізація все могла перейти в польщину, а боротьба з польщиною все могла довести до московщини. І коли ми ще й досі живемо надоруйнованими останками Хмельниччини — нічого до них за той для нас, як слушно його Драгоманов називає, „пропащий час“ не додавши — то це може доказ не так дрібноти пізніших українських поколінь, як