Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/157

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


душі тих предків чинили, доти все суплікувати будуть, доки церков тих до рук наших православних не достануть“ — так писав Гетьман до Короля Яна Казіміра в Марті 1650 р.152[1])

В дійсности не в просьбах і суплікаціях тепер діло. Цей елемент шляхецький — якого, по словам Гетьмана, „сила есть у Війську Запорожськім“, якого кілька тисяч по рапортам Кунакова і по звісткам польським, зразу в самім початку до повстання пристало — доведений до посліднього одчаю, взявся за послідній засіб, за зброю. І зброї цієї він уже не покине доти, доки „церков тих“, доки своїх національних і соціяльних прав він „до рук своїх не дістане“. Повстання проти Річпосполитої це для нього діло незвичайне, це крайній крок, на який рішившись, треба загинути або перемогти. Шляхта, що пішла до козацького повстання, жертвувала всім. Амністія, яку обіцювала Річпосполита тільки тим з посеред неї, хто докаже, що нехотячи, під примусом у Війську Запорожськім опинився, підкреслювала, що повороту для неї вже немає. І звідси — не кажучи, розуміється, про глибшу національну свідомість і більшу культурність — оця, в порівнянні з настроєм старинного козацтва, більша нервовість, більша енерґія, більша політична далекозорість, більший темперамент повстанчої покозаченої шляхти. Звідси та її фанатична завзятість, та її безмежна відданість справі національній, яка кидається в очі тогочасним стороннім глядачам повстання.

Шляхта наче всѣхъ Богдана Хмельницкрго къ войнѣ на Польщу наговариваютъ: такіе де намъ поры николи не будетъ; тепер-то де и смирить, покамѣста не справились“ — так пише в 1649 р. уважний, пильно українські справи студіюючий московський посол, Кунаков. 153[2]) Йому вторить, сидючи в Заславлі та важніщі українські події нотуючи, багатий Жид український Ганновер. „Багато шляхти польської — пише він у своїх споминах — бачучи, що цей муж Хмель має щасливу руку, заключили з Хмелем союз і ствердили присягою, що вони йому будуть служити вірою й правдою, так як перед тим служили Королеві польському“. І далі, характеризуючи одного з тих шляхтичів писаря військового Івана Виговського, він каже: „Цей писарь був людиною дуже здібною, він знав докладно спосіб воювання війська польського. Це він разом з иншою шляхтою були дорадниками Хмельницького: це вони були дяволами Хмеля і цькували його на

  1. Як вище в примітці 69.
  2. Акты Ю. и. 3. Рос. III, ст. 404.