Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/159

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


маном на такий високий і відповідальний пост, свідчить, що він належав до тих конспіраторів, що підготовили і зорґанізували повстання. Учень Могилянської Академії, пізніще юрист при ґроді Луцькім, член брацтв православних і великий ревнитель благочестя, Іван Виговський, не зважаючи на зроблені ним потім політичні помилки, останеться все одним з найбільш освічених, найбільш патріотичних державних мужів України. Він зрештою життям заплатив за те, що цілий свій вік, кажучи словами тогочасника: „відважно Ukrainensem Rempublikam захищав.“ 157[1]) І коли його 16 Марта 1664 р. розстріляли під Вільхівцем біля Лисянки Поляки, то одним із головних мотивів обвинувачення було те, що він прирікав своїм землякам „бути батьком Україні й Ляхів воювати, прохаючи тільки, щоб його Москві не видавали“...

За ним іде брат Данило, полковник биховський, зять гетьманський, гетьман наказний в українсько-московськім поході 1655 р. проти Польщи, потім по смерти Богдана засланий Москвою в Сібір і по дорозі замучений страшними тортурами на смерть під Калугою в листопаді 1659 року; маєтки-ж його на правім березі Дніпра сконфіскувала у його дітей Річпосполита. Далі Костянтин, оженепий з княжною Мещерською — в перших часах повстання дворянин воєводи Кисіля, потім козацький полковник пинський і туровський і врешті обозний ґенеральний, який від пропонованих йому під час Руїни, по розстрілі брата Івана, урядів Річпосполитої рішуче відмовився й закінчив життя своє, відійшовши зовсім од світа. Врешті два наймолодші брати Федір дипльомат, частий посол то до Москви, то до Польщи і Василь, пізніше в р. 1658 полковник овруцький, помер у московській тюрмі.

Рядом із пятю Виговськими стоять чотирі брати Нечаї. Найстарший, бандуристами козацькими прославлений Данило, „полковник воєводства брацлавського“, як він себе титулував, „чоловік багатий, уважають його рівним Хмельницькому, але більшого бунтівника над нього немає“ — як його характеризував Кисіль — був представником і провідником найбільш радикальної і найбільш вороже до Польщи настроєної старшини козацької. Польські дипльомати скаржились, що він, зайнявши Київ на початку повстання, „шукав Ляхів і під землею“, а Калиновський, пишучи листа до українського Гетьмана, нарікав, що „Нечай Королеві ЙМилости, який місце Творця на землі займає, повинне підданство і послушенство виповів“. Обороняючи від Польщі західні гряниці України, він загинув під Красним в Лютім 1651 року

  1. Памятн. К. Ком. III, 351.