Гадяцькій Умові з Польщею Богун був на стільки ворожий, що заключаючі її польські політики потішали себе хибними чутками про те, як „Богуна бунтівника на палю вбито.“ Одночасно всіма силами поборював він сторонників Москви. Богун, а з ним найкращі, живі ще тоді такі Хмельничане, як Григорій Гуляницький, Тиміш Носач, Петро Дорошенко, Іоанникій Сілич, Герман Гапонович, Іван Лизогуб, Федір Лобода, Михайло Ханенко, Іван Вертелицький, Остап Гоголь і инші так до тих сторонників Москви в Липні 1659 р. писали: „Дивуємся тому немало, що Ваші Милости, уродившись з нами разом народом вільним і спільно зросши в Україні, отчизні нашій, а проливаючи час немалий кров свою за волю всього Війська Запорожського, тепер самі добровільно в неволю піддаєтесь і з нами, братією своєю, з котрими разом хліб їлисьте і проти неприятеля кожного ставалисьте, війну ведете, та на нас, кров свою, наступаєте.“ По смерти Хмельницкого і знівеченю його діла, улюбленики й вірні помішники Гетьмана удержатись на Україні не могли. Всіх, хто боровся за волю й незалежність України, зустріла гірка доля. Богун був засланий польським урядом у 1661 р. в Мальборґську твердиню. Випущений звідтам у початку 1663 року, він знов зараз кинувся у вир боротьби, аж врешті, знов спійманий Поляками, був розстріляний ними 17 лютого 1664 р. під Новгород-Сіверським...
Так само як і Богун, до кінця свого життя остався державній ідеї Гетьмана Хмельницького вірним і инший покозачений значний шляхтич, властитель Креховець в землі Галицькій, перед повстанням поручник панцирної хоруґви Річпосполитої і поборця жидачівський, а в повстанню зразу писарь полковий корсунський, потім полковник корсунський і врешті судя військовий ґенеральний — Іван Степанович Демович-Креховецький. До того, що вже вище було про нього сказано, додам, що в р. 1650 він був посланий Гетьманом до Короля Яна Казіміра, який його на „авдієнції приватній“ прийняв, а потім був одним з головних творців союзу України з Семигородом і Швецією і одним з тих українських дипльоматів, що до так важної для України, вищезгаданої балтийсько-чорноморської коаліції 1656 р. довели. Зовсім природно, що в Гадяцькій Умові України з Польщею, проти якої головним чином зверталась балтийско-чорноморська коаліція, він участи не брав і пізніще належав тількі до комісії, що в р. 1662 мала допильнувати звороту церков, відібраних Річпосполитою від право-
