Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/167

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


яславський поліг він в р. 1651 під Берестечком. Ярема Петрановський, перед повстанням „жовнір коронний заслужений“, в повстанню судя полковий уманський, потім полковник лисянський, врешті чигринський. Адам Хмелецький, небіж відомого „побідника Татарів“ і високого диґнітаря Річпосполитої Стефана, воєводи київського, перед повстанням жовнір військ польських, перейшов на бік повстання під Корсунем, виступав проти всяких угод з Річпосполитою, за наміри „стати другим Хмельницьким“ — покараний смертю в р. 1652.

Зі старинного козацтва і з цієї покозаченої від самого початку повстання шляхти української, що, по свідоцтвам тогочасним, до найкращих перед тим жовнірів Річпосполитої належала 159[1]), склалися перші кадри нової старшини Війська Запорожського, перші завязки нової української аристократії, коло яких дальші шари цієї аристократії мали укладатись. Зростала-ж ця провідна верства українська в міру того, як поширювалось територіяльно повстання, як, почавшись у козацькій Україні, воно широкою лавою зайняло від заходу до півночи всі українські землі Річпосполитої.

„Хмельницький — говорено в початку повстання в Польщи — таємно розсилає свої універсали скрізь де тільки стає Руси, а ті, одні необачні, а инші розярені, за найвище щастя собі оту свою згубу вважають“.160[2]) І дійсно, не звертаючи уваги на „згубу“, яка їй з боку Польщи за це погрожувати мала, піднялясь була на зазиви Хмельницького „вся Русь“. На чоло її в тих українських землях Річпосполитої, де козаччини не було, вибились більш енерґійні й свідомі одиниці з посеред ріжних инших верстов українскої нації, головним чином з посеред шляхти, синів духовенства й міщанства. Оці провідники повстання в північно-західних українських землях Річпосполитої так само згодом більшою частю, поскільки не погинули, увійшли в ряди старшини козацької.

Ось наприклад найбільше видатний з поміж великого числа провідників повстання в Руси Червоній — „dux primarius“ землі галицької — як його польські джерела називають — значний галицький шляхтич Семен Гнатович Височан, який в р. 1648 зорґанізував з допомогою переважно дрібної шляхти (його головним помішником був Лесь Березовський) велику пятнадцятитисячну селянську армію. Потім, коли повстання в тих краях не вдержалось, перейшов він на територію козацької України, боронив від польських військ в р. 1651

  1. Напр. дуже добре в справах українських поінформований Ян Бялобоцкий у своїм сучаснім алеґоричнім творі („Brat Tatar albo liga Wilcza z Psem na gospodarza“, Krakow 1652) вкладає в уста Хмельницького такі слова до Татарів, яких автор вовками називав: „Ma gospodarz mój (тоб-то Король) owce kilkorakie — białe, pstre, czarne a psy (тоб-то військо Річпосполитої) ladajakie. Co lepsze, tom ja, bracie раnіе Wilku, odwabił z sоbą już na stгоnę kіlku.“ Пор. „Instrukcya sejmiku Lubelskiego 11 X 1649“, яка жадає від Сойму, щоб від заплати війську коронному були вилучені ті, що „na Żółtych Wodach poginęli, tak piechota jako і dragani, z których jedni sukcesorów nie mają dгudzy u Chmielnickiego w służbіe zоstają“ (Арх. Чарторийських cdх 417, f. 79).
  2. Лист Кисіля до Примаса 31 V 1648. Арх. Чарторийських cdх 142 N 26.