шівський Мартин Небаба призначений в р. 1649 полковником чернигівським, бере участь у багатьох битвах, вважається одним „з найкращих полковників Хмельницького“, як писав шведський дипльоматичний аґент, гине в битві з литовським військом в р. 1651. Шляхтич Бережецький, властитель села Оссової на Поліссі, що в р. 1648 „збунтував“' власних підданих і селян з околичних сел, нізніще став сотником козацьким. Такими-ж сотниками стали теж провідники повстання на Поліссі Криштоф Виговський і Григорій Закусило. Шляхтича Білецького, перед повстанням адміністратора дібр Вільських, потім бачимо в характері писаря козацького. Адміністратор дібр королівських в Борзні Петро Забілла стає полковником борзенським, а його син Іван, яко сотник при полковнику Золотаренку, їде в посольстві в р. 1655 до шведського Короля, потім в р. 1659 був послом Виговського до Короля польського. Степан Подобайло, перед повстанням „підданий воєводи Кисіля з Носівки“ і жовнір з його драгунської хоруґви, потім провідник повстання в північній Чернигівщиві, вгодом призначений Гетьманом в р. 1651 по смерти Небаби полковником чернигівським, пізніще гетьман наказний сіверський, убитий під Старим Биховим в р. 1654. Його місце на полковництві чернигівськім зайняв син священника Іван Абрамович, по свому походженю „Поповичем“ прозваний. Тамже, в ціх північних землях українських, вибиваються на чоло народнього повстання, а потім в ряди Війська Запорожського вступають: Максим Гладкий, убитий в Червні 1649 р. і Іван, пізніщий визначний полковник Дорошенка, обидва представники боярського чернигівського роду. Далі Соколовський, що в р. 1648 титулує себе „гетьманом остерським“, полковники: Гарасим Горкуша Кизименко, Кривошапка і т. д., і т. д.
В перших роках повстання влада Богдана Хмельницького і Війська Запорожського в цих північно-західніх землях українських удержатись не могла. Вони стали тереном постійної польсько-української боротьби, підчас якої всі їх найбільш свідомі й найбільш активні елєменти мусять еміґрувати в південну козацьку Україну. Там вони вступають в ряди Війська Запорожського й гуртуються коло основного ядра козацько-шляхецької старшини, все більше її при тім націоналізуючи, та перетворюючи аристократію козацьку, зразу переважно станову, військову, в аристократію національну і державну.
