Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/174

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


козацької української держави все менше бачимо в її службі бюрократичній і дипльоматичній малограмотних січових козаків, а навпаки представників тих верстов, що посідали стару культуру і цивілізацію. Але й тут орґанізацийний ґеній Гетьмана зумів запобігти тому небезпечному роздвоєнню, яке могло повстати з такого поділу функцій: — тому звичайному недовіррю людей неграмотних до людей грамотних, недовіррю сірої маси козацької до політики „панів“, що пізніще стало по його смерти одною з причин державної руїни. За Богдана Хмельницького всякі посольства наприклад складаються переважно так, що рядом з грамотним фактичним послом їдуть представники Війська, рядова старшина козацька, яка довіррям серед маси козацької користується. В той спосіб ріжниці степенів культури згладжувались і на обєднування, а не розєднування нації обертались.

На чолі канцелярії військової й усеї служби дипльоматичної стоїть канцлер, писарь військовий ґенеральний, Іван Виговський. Ця канцелярія військова, крім свого безпосереднього призначення, стала пізніше, а почасти вже й за панування Богдана Хмельницького ще й свого роду вищою політичною і юридичною школою, де по словам Шафонського, „починали свою службу публічну діти шляхецькі, що пройшли перед тим курс наук в школах латинських.“162[1]) В році 1651 посол Радзієвського в Чигрині, бачив у Виговського дванадцять писарів, самих шляхтичів.163[2]) Крім них були ще й писарі молодші, так звані „підписки“. Імена де-яких із цих писарів і підписків заховала історія. Про Юрія Ярмоловича й Соболя вже була вгадка вище. До них треба додати Самійла Зорку, „старого секретаря Гетьмана Хмельницького“, як зве його в своїй літописи Величко; Івана Кричевського, одного в писарів при Гетьмані в р. 1649; Івана Петрушевського, званого иноді Петрушенком, посла в Липні р. 1648 до Варшави; згаданого вже вище Силуяна Мужиловського, в р. 1649 посла в Москву до Царя, в осени того-ж року посланого Гетьманом до князя Януша Радзівілла і прийнятого там надзвичайно урочисто „тридневними бенкетами“, потім в р. 1651 посла до Порти Оттоманської, пійманого тоді польськими військами, продержаного два роки в польській неволі, далі в р. 1653 посла знов до Москви й до Швеції, а пізніще посла до Хана; врешті Івана Грушу, що підписав разом з оссавулою Ковалевським р. 1656 умову в семигородським Князем Ракочієм, пізніще в р. 1657 їздив до

  1. Ор. Левицький: Передмова до Літописі Самовидця, ст. 40, 60.
  2. „Wyhowski hat in seiner Cantzley 12 schreiber, Polnische von Adel“ (Арх. Ю.-3. P. ч. ІІІ, т. VI, ст. 46).