Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/180

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


задержують у Прусії, де він пробув довший час. Звільнений тоді Гетьманом зі служби за те — як оповідали — що покинув чернецтво та задумав женитися, о. Данило, тепер уже не отець, а Олівеберґ де Ґрекані, вступає, всеж таки за дозволом Гетьмана, на службу до Короля шведського, їде як його резидент до Господаря молдавського, а потім разом з послом шведським Лілієнкроною їде в Червні 1657 р. до Чигирина до Гетьмана. Там він мусів з роблених йому закидів виправдатись, бо бере діяльну участь в переговорах з Лілієнкроною, потім знов вертається в Молдавію, пізніше бачимо його в Трансильванії і Яссах, врешті в початку 1658 р. знов переїзжає на Україну і знов поступає при Гетьмані Виговськім на українську службу, знаходиться при нім підчас його війни з Москвою, пише з дорученя Виговського листи до Карла Ґустава, врешті підчас Умови Гадяцької займає уряд „військового секретаря“. Дальша його доля нам не відома.169[1])

Ми умисне задержались трохи довше на особі того грецького ченця, щоб показати скільки енерґії і здібностей вкладали иноді такі еміґранти в державну українську працю. Крім Данила Олівеберґа ще варті з посеред них уваги: Грек Іван Тафлярі, посол Гетьмана до Швеції в р. 1654, Марко Тарсі, мабуть Грек львівський, перекладчик і секретар Олівеберґа; Теодовій Томкевич, так само Грек, львівський міщанин і купець, посередник між Гетьманом і львівськими міщанами в 1657 р. потім один з головних аґентів Виговського підчас переговорів з Польщею і його посол до Швеції в Червні 1658 р.170[2]) Турок Соліман, дуже освічена людина, що говорив по латині й иньшими мовами, якого бачимо в р. 1657 при штабі полковника Ждановича.171[3]) Тамже зустрічаємо Турка Ференча, що мав бути дуже видатним військовим 172[4]) і т. д. Багато чужоземців — не кажучи очевидно про офіціяльних послів чужих держав і резидентів — все перебувало при дворі гетьманськім. Хочби для прикладу згадати небожа волоського Господаря Михайла, що передтим при дворі Імператора австрийського був, і його численне оточення, так само оточення вдови по Тимофію Хмельницьким, доньки Господаря Люпула, а рідної сестри княгині Янушевої Радзівіллової 173[5]) і т. д., і т. д.

Розуміється поміж тими, перебуваючими тоді на нашій землі чужоземцями було багато ріжних тайних аґентів чужих держав, які намагалися впливати на події на Україні виключно в інтересах тих держав. Не забуваймо, що українське повстання спалахнуло підчас великого

  1. Арх. Юго.-Зап. Рос. ч. III, т. VІ, passim. Kubala: Wojna brandeburska, s. 101—2, passim. Памятн. К. Ком. вид. 1898 р. т. III, с. 271, 339 і вище прим. 52 і 111. Про давні зносини Радзієвського з Хмельницьким інтересну звістку за Лінажем подає Н. Молчановський (Передмова до ч. ІІІ т. VI. Арх. Юго.-Зап. Рос. с. 43): „Радзієвський оповідав Лінажу, що зустрів у козаків (підчас свого посольства ще перед повстанням) повне недовірря і нічого не міг би зробити без Богдана Хмельницького“. Інтересний оцей „паспорт“ Радзієвського, даний свому послові до Гетьмана Ґрохольському в Серпні 1656 р. „Hieronim na Radziejowicach Radziejowski, podkanclerzy kor. etc. — Oznajmuję tym listem moim otworzystym wszystkim tak Ich M.P. Pułkownikom, Assawułom, swiaszczennikom, iż w pilnych і poważnych sprawach posyłam młodzieńca mego Samuela Grocholskiego do Hetmana Zaporowskiego, prosząc, żeby go bezpiecznie podwodą przeprowadzili“ (Kubala: Wojna brandeburska s. 408). Ґpox. був пійманий y дорозі Чарнецьким і разом з листами Радз. і Карла Ґустава, які він віз до Хмельницького, відісланий до Короля (ibid. 73). Олівеберґ заслуговував би окремої біоґрафічної розвідки, яка-б могла може кинути світло на мало досі відомі зносини Гетьмана з грецьким та царьгородським православним духовенством.
  2. Про двох перших — Арх. Юго.-Зап. Рос. tom. cit. 65—8, 73, 78, 80, 92, 96. Про Томкевича — Kubala: Wojna brandeburska s. 430, Памятн. К. Ком. IІІ passim.
  3. Kubala : Wojna brandeburska, 154.
  4. Ibidem ст. 154, 344. Арх. Юго.-Зап. Рос. ч. IІІ, т. VI, с. 282.
  5. Арх. Юго.-Зап. Рос. tom. cit. 45, 325, і вище ст. 47. Kotłubaj: Życie Janusza Radziwiłła, s. 77—9. Смірнов: Рисунки Кіева 1651 года (Труды XIII Арх. Сьѣзда) с. 223 і т. д.