відновляє. Полковник миргородський, Матвій Гладкий, в самім вогню повстання будує „коштом великим“ церкву в Миргороді, прикрашуючи її „ведлуґ нашого звичаю християнського“ дорогоцінними іконами та малюваннями. Судя ґенеральний, Федір Лобода піклується про монастирь креховський у далекій Руси Червоній. Полковник чернигівський, Степан Подобайло відбудовує в Чернигові зруйнований перед тим Ілїнський монастирь і в ньому каже себе поховати. Михайло Махаринський, сотник тимоновський збірається монастирь у Тимонівці фундувати. Київський полковник, Павло Яненко Хмельницький жертвує Брацькому монастирю свій двір у Київі і т. д. і т. д.178[1])
Велику вагу привязує тодішня провідна верства українська до справ освіти. Не зважаючи на тягарі воєнні, представники вищого духовенства, зїхавшись в Липні 1650 р. в Київі, складають добровільні жертви на піддержку найвищої української школи, Київської Могилянської Академії. Бо хоч більшість студентів цієї Академії „захопив — кажучи словами історика Олександра Яблоновського — запал воєнний“ 179[2]) і вона до повстання пішла, але треба дбати про освіту дальших молодших поколіннь. Епископ перемиський, Антоній Винницький жертвує на цю ціль 100 золотих щорічно, епископ вітебський, Іосиф Кононович Горбацький 500 золотих, таку саму суму зобовязується вносити що року на руки ректора Академії, Лазаря Барановича, епископ луцький і острожський Іосиф Чаплич-Шпановський, 200 золотих обіцює Діонисій Балабан, епископ холмськнй і беласький.180[3]) А з пізнішого універсалу 3 Мая 1659 р. полковника київського, Василя Дворецького, довідуємось, що „небожчик славної памяти Пан Богдан Хмельницький Гетьман і все Військо Запорожське помощію Божією, а одвагою, щастєм і мужеством своїм рицарським скинувши з себе ярмо неволі лядської... церкви і монастирі Київськіє і Українськіє многіє увільнивши і з пащек лядських вирвавши... монастиреві Брацькому Київському і школам при нім будучим, для наук високих през побожних, а вєльце славних годної памяти людей... для оборони віри і церкви православної фундованим — яко ктитори і наступци особливе певниє маєтности (далі йде перечисленя ціх маєтків) назначили і дали“.181[4]) Не тільки про школи вищі, але й про нищі дбають тодішні провідники нації. Війна й державне будівництво не
