Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/194

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


було Москвою жадання, щоб правобічна подніпрянщина оставалась „на віки“ незаселеною пустелею. І це був найкращий доказ, що Великий Гетьман не помилявся. В европеїзації України, а не в січових „шатаннях“ захована була найбільша небезпека для московського панування. Тому відділити „Малороссію“ від західних українських земель, одмежувати її якнайщільніще, хочби й незаселеною пустелею, від Европи, така була провідна лінія московської політики на Україні, від смерти Богдана Хмельницького почавши...

Війна 1656—7 р. України з Польщею, ведена Гетьманом в союзі зі Швецією, Прусією й Семигородом, мала розуміється зовсім инший характер, ніж війна 1648—9 рр. Це вже не було повстання козаків, українських підданих Річпосполитої, та її підданих „руської віри“ за свої соціяльні й національні кривди. Не зреформувати польську державу, зруйнувавши її старий попередній лад, хоче тепер Гетьман. Теперішня війна з Польщею, це боротьба за українську землю. Що козакам треба дати „cos udzielnego“, що треба погодитись з істнуванням Української Держави — це вже в другій половині панування Великого Гетьмана стало зрозумілим навіть для польських мужів державних 193[1]). Питання йде тепер про гряницю, про межу. І Богдан Хмельницький хоче прилучити до своєї козацької української держави ті українські землі, які ще по за її межою осталися.

Той, хто прилучає якусь землю до своєї держави, поводиться в ній не так, як той, хто в тій землі лише нищить ворожий йому соціяльний лад. Не Кривоноси появляються тепер на Волині з зазивними листами до української черні, щоб вона нищила панів, шляхту жидів. Не до православних тільки пише свої листи Гетьман, щоб вони ворота городів повстанцям одчиняли. Він прилучає до своєї держави рідну їй по національному складу і по своїм традиціям землю і тому зберегти цю землю від знищеня, прилучити її цілу, незруйновану — ось його найважніще завдання. „Хоч би піддавались і бісурмане —казав Гетьман руйнуючим Галичину московським воєводам підчас українсько-московського походу 1655 р. — не треба їх нищити, а заховати слід в милости й опіці ось так, як це робить у Польщі Король шведський, що не руйнує тих, які добровільно його владу приймають.“ І коли йому ці слова з докором нагадував ще в р. 1657 Бутурлін, то Гетьман гостро відповів: „навіть якби я розуму збувся

  1. Пор. Kubala: Wojna Brandeburska, s. 397: „Resolutio categorica“ дана польським комісарам до замиреная з Москвою 5 X 1656 р.: Strony kozaków, tych omni meliori modo tarn uspokoić, choćby też im со udzielnego za Dnieprem udzielić“.