Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/196

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ця безконешна війна руйнує край і що користь з тієї боротьби за нову форму польсько-українських відносин у Річпосполитій мають тільки союзники то одної то другої сторони — Татари. Ганебний Жванецький трактат, коли приведені на Україну Хмельницьким Татари, перейшовши на польський бік, дістали від польського Короля Яна Казіміра дозвіл брати ясир і грабувати всі руські землі, „од Львова“ починаючи — особливо дався в знаки „руській шляхті“. „Під Жванцем бився кеп з вас... цем“ — така з тих сумних часів осталась і по сьогодняшній день серед нашої шляхти правобічної приказка.

Нарешті розрив Гетьмана з Польщею і прийняття козацькою Україною царської протекції показали „шляхті руській“, однаково як православній, так дисидентській і католицькій, що на державу польську і можливість відбудови Річпосполитої нема вже більш чого покладатись. З того часу починає вона й собі оглядатись за сторонньою протекцією за зовнішньою державною допомогою, яка-б лад і порядок в її зруйнованих батьківських землях завести була в силі.

Отже частина її за прикладом шляхти північно-білоруської бажає протекції царської й у виборі Царя на польський перестол бачить останню надію порятунку. Друга частина з Юрієм Немиричем, подкоморієм київським на чолі, присягає в 1655 р. „на підданство“ шведському Королеві. Частина врешті енерґійно аґітує за тим, щоб Князеві семигородському Ракочому віддати правління Річпосполитою, Яна Казіміра усунувши й Ракочого на його місце посадивши.195 [1]

Але й ці всі „протекції“ не були дуже солодкі. Кожний „протектор“ появлявся, розуміється, зі своїми військами, які „хліба“ по дворах шляхецьких шукали і на кожнім запідозренім в „неприязні“ мстилися люто, по чужинецькому. Особливо „протекція“ московська дуже швидко її сторонників розчарувала. Безприкладні жорстокости, що їх чинили Москалі підчас окупації Білоруси, заслання тисячів її мешканців у Сібір, московські тюрми, тортури та мордування — викликали серед „руської“ шляхти паніку, а особливо у тієї її частини, що як шляхта повіту пинського наприклад, була найбільше виставлена на небезпеку московського наїзду. „В Білорусі шляхту, що добровільно владу московську прийняла, насильно з родинами вивезено в Московщину. Могилівських горожан і инших білоруських мешканців, убезпечених обітницями царськими, більше як двадцять тисяч в пустині московські

  1. Kubala: Wojna Moskiewska, s. 117—18, 312, і Wojna Brandeburska: s. 406 і Traktat Wileński. Жерела до Іст. Укр. XII, 405 psm. і т. д.