Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/197

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


- 196 -

заслано“ — так представляв ці події маніфест Війська Запорожського, виданий пізніще, в р. 1658, до всіх держав европейських...196[1])

З другого боку Річпосполита, заслаба і занездатна, щоб який небудь державний лад на „руських землях“ завести, була ще на стільки дужа, що могла мститись за нельояльність. Ось наприклад значний і відомий шляхтич подільський, властитель Шатави і Дунаєвець, хорунжий галицький Михайло Станіславський і шляхтич землі сяноцької з воєводства руського Василь Яворський, були обидва урядом польським засуджені на інфамію й конфіскату маєтків за прихильність і допомогу Ракочому.197[2]) Знов „за зраду зі Шведом“ засудила Річпосполита польська на інфамію та позбавленя всіх урядів, маєтків та шляхецтва таких загально поважаних волинських землян, як властителя Киселина, родича православного Владики луцького, Олександра Чаплича Шпановського 198[3]) і старого хорунжого чернігівського, частого посла на Сойм від воєводства волинського, властителя Гугова, Цевова й Серхова — Гавриїла Гулевича-Воютинського. „А що сьогодня одному, завтра другому може статись, бо ніхто перед похороном не може називатись щасливим“... — то голова шляхти волинської, подкоморій брацлавський Степан князь Четвертинський, великий приятель Гулевича, його протестацію проти такого засуду до книг „на вічну річей памятку“ разом з вище наведеною „сентенцією“ вписати наказав... 199[4]) 

 Оле мені, оле ! нещасная доле, гріли то карають,

 Же сеї години без дання причини люде погибають.

 Всі наші справи юж суть на Лаві: трудно їх покривати,

 Ніхто не поможе, Ти сам, Милий Боже, рач нас ратувати.
 
 Оле мені, оле ! нещасная доле, хто мені оборона,

 Хто мене потішить, а в плачу розсмішить, хто голові Корона.

 Пречистая Панна, то утіха давна, то її упрашаю

 Жеби ся молила, війну ускромила на російськім (= руськім) краю...

Такими сумними віршами, тодішньою літературною мовою нашою писаними, скаржився якийсь шляхтич волинський на „нещасную долю“ руської землі, позбавленої „Голові Корони“ та руйнованої зо всіх боків ріжними ворогами. І видно цей вірш настільки добре віддавав загальний настрій тогочасний, що тон самий князь Четвертинський, який старанно всі важніщі справи рідної Волині нотував, цього вірша до свого копіялу вписати не забув... 200[5])

197

  1. ↑ Арх. Ю.-З. Р. ч. III, і. VI, ст. 364.
  2. ↑ М. Станіславський під Берестечком був у польському війську і був ранений (Oświęcim: Dyaryusz s. 337). В р. 1657 він виступає як головний посередник між Ракочим і Юрієм Любомирським та прихильниками віддання Ракочому польської корони. Його маєток по конфіскаті був наданий Королем Андрієві Потоцькому. Про нього nop.: Dr. Antoni J. Sylwetki histor. ser. VIII, s. 317; Jemiołowski pamiętniki s. 119; Жерела до Іст. Укр. XII, ст. 405 („М. Станиславской былъ отъ маршалка кор. отъ Любомирского, и отъ нѣкоторыхъ пановъ польскихъ, призывая Семиградского на королевство польское“), 407, 474; Арх. Чарторийських cdx 2446, f. 26: лист Василя Леховича до кн. Четвертинського 10 ІІ 1657: „Р. Stanisławski, chorąży halicki, ten zostaje przy Timi Januszu perduello.“ Василь Яворський був одним з головних дорадників Ракочого підчас його походу на Галичину в 1657 р. Його маєток по конфіскаті був наданий Савостяну Маховському, тому самому, що потім розстріляв Виговського. Пор. Szczęsny Morawski: Aryanie polscy s. 422, 459; Жерела до Іст. Укр. IV, ст. 16. Оженений був цей Яворський з Марухною Уруською.
  3. ↑ Сам він був аріянин. Про нього пор. мою студію:„Аріянcький cоймик в Киселині в Маю 1638“ (Записки Наук. Тов. ім. Шевченка). Він належав до шведської партії, як всі майже аріяне під проводом Немирича. За нього і за Гулевича потім заступається перед Річпосполитою Гетьман Виговський з Військом Запорожським.
  4. ↑ Арх. Чарторийських cdx 2446 f. 155. Пор. Boniecki: Herbarz VII, s. 402. Йому повернуто шляхецтво і уряди в р. 1662 (Vol. Legum IV konst. 1662 р. N. 63); Арх. Чартор. cdx 154, f. 760: .,nie folgоwano nigdy, dalszych przykładów nie szukająс etiam za panowania J. Kr. Mci sądził і skazał sejm... Hulewicza za zdradę ze Szwedami, 1658 r. sądził trybunał Stanisławskiego“ etc.
  5. ↑ Арх. Чарторийських cdx 2446, f. 203. Копіял кн. Степана Четвертинського.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Липинський_В._Україна_на_переломі_1657-1659._Замітки_до_історії_українського_державного_будівництва_в_XVII_–_ім_столітті_(1954).djvu/197&oldid=92029