Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

православна реакція зібрала коло себе всі привязані до старої національно-державної традиції військово-хліборобські та війсково-промислові економічно продукуючі класи. Отже в першій мірі степове „українське“ козацтво, останки православної „руської“ хазяйовитої — в свої села від чужої і ворожої культури утікаючої — шляхти і заможне, промислове міщанство. Сполученя тих трьох економічно сильних класів з простолінійним і фанатичним в своій „темноті“ православним духовенством і такою-ж православною інтеліґенціею на грунті спільної національно-конфесійної ідеолоґії, — використаня тодішніми політиками переворотової енерґії соціяльно невдоволених селянських мас, — прекрасна класово-військова орґанізація козаччини, — геній Гетьмана Хмельницького — і історичне щастя, в формі цілого ряду високо талановитих, безмежно своїй ідеї відданих і морально дісціплінованих його помічників — ось що дало тодішній революції, яка розпочата була сотнею фанатиків в момент здавалося повного занепаду нації — найбільше можливу в тодішніх умовах побіду. Дальший розвиток подій поставив перед провідниками нації завдання дати Україні, „з неволі ляцької“ увільненій, такі правно-політичні форми істнування, які-б окреслили її відносини до сусідів — зовні, і які-б унормували її міжкласові соціяльні відносини — внутри. Першою спробою кодифікації ціх правно-політичних форм, першим етапом тодішньої української державної політики була Зборівська Умова, заключена 10/20 Серпня 1649 р. між Українським Військом Запорожським і Польською Річипосполитою.

Поминаючи початкові заяви і „петиції“ Гетьмана — про котрі я ширше в попередніх томах сих студій говорив — Зборівська Умова єсть в розумінню правно-державнім першою спробою забезпеченя українській нації в рамах польської державности: 1-о політичної автономії на території козацькій, і 2-о культурно національних прав в цілій Річипосполитій. Перше знайшло вираз в пунктах, які постановляли: що польське військо коронне на територію козацьку входити не буде (пункт 6-ий); що всі уряди на цій території, то-б-то в воєводствах Київськім, Брацлавськім, і Чернигівськім — які тоді носили спільну назву України — мають бути давані тільки православній шляхті (пункт 9-ий); що вся військова оборона цеї території, а значить і фактична власть над нею, віддаєтсья Війську Запорожському, котрого давні привилєї всі заховуються (пункт 1-ий), число котрого побільшується