Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/201

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


- 200 -

Владики в Жинотові. „Війську Запорожському остаючи зичливим приятелем, я гроші на військові потреби за гетьманства Й. М. И. Петражицького-Кулаги позичав“ — пише він тепер, давні часи згадуючи, в своїм листі до Костянтина Виговського полковника пинського і туровського. 205[1]) Але-ж не забуваймо, що Гетьман Петражицький-Кулага був представником соціяльно поміркованої, статечної, шляхецько-реєстрової частини козацтва і що був він великим ревнителем віри православної, в справах якої він в 1632 р. з князем Острожським і зі шляхтою волинською був у постійних зносинах.206[2]) До бунтівничих нахилів козацьких і їх методів використовування „черні“ для оборони своїх власних козацьких інтересів — князь Четвертинський, як і вся консервативна шляхта руська, ставиться вороже. І з цього боку єсть де-що правди в характеристиці, даній князем Збаражським князеві Степанові ще в 1625 р., що „хоча й він (кн. Четвертинський) віри православної, але походженя він не козацького та цноти не козацької, і знаю, що він їх рад бачити всіх в одній ложці потоплених“. 207[3])

Революція 1648—9 рр. як і всій шляхті руській, так і кн. Степанові далась сильно й болюче в знаки. Бо помимо того, що йому всі його маєтки, як і всім иншим, поруйнувано, алеї й сина Януша „чернь“ в Нестерварі на Поділлю в Серпні 1648 р. убила, хоч його старшина козацька всіма силами намагалась врятувати. 208[4]) Проте при першій змозі кн. Степан вертає до своєї Нової Четвертні і тут з надзвичайною на такі старі літа енерґією боронить він, як уміє, словом і пером своє батьківське гніздо й останки старої, репрезентованої ним, національної культури від усіх численних ворогів. Архіви переховали до наших днів його велику кореспонденцію з ріжними тодішніми достойниками як Річпосполитої так і Війська Запорожського. При чім у цій кореспонденції кидається у вічі одна риса. По скільки його відносини до представників Польщи стають чим раз більше „ядовитими“ (як помічено з боку при однім з таких листів), то відносини до представників козацької України набірають що раз більше приятельського і сердешного характеру. 209[5])

Вплинула на це перш за все та величезна державна, національна і соціальна еволюція Війська Запорожського, яку ми в попередніх розділах представили. Вплинуло загальне становище шляхти руської, про яке тільки що була мова. Вплинули також і мотиви особистого

  1. Арх. Чартор. cdx 2446 f. 143, лист датований з Нової Четвертні 7 VII 1658 р.
  2. Пор. Арх. Ю.-З. Р. ч. III, т. І, N 89—101, і т. д.
  3. М. Грушевський: Іст. Укр. VII, т. 543.
  4. Michałowski: Ks. pamiętn. 157. Самовидець: Літопись ст. 222. Його дружина вийшла потім заміж за Коссаковського (Boniecki: Herbarz IV, s. 36), а не була „віддана силоміць заміж за якогось козака“, як пишуть деякі польські історики.
  5. Його листування з Іваном і Костянтином Виговськими, Ждановичем, полковником литовським Кмітичем, зі Станісл. Потоцьким і иншими зберігається в Арх. Чартор, сdх 2446. Помітка „ядовитий“ знаходиться при листі кн. Степана з д. 9 II 1657 до кн. Вишневецького, який тоді наближався з польським військом до Волині (ib. f. 23).