яка в ціх краях залишилася і яка давніще так вороже ставилась до бунтуючої проти Польщи, але ще польської по своїм державним тенденціям козаччини, тепер звертається сама з численними проханнями до Ясновельможного Великого Гетьмана і до його полковників, прохаючи прислати козацькі залоги і прилучити їх землі до новоповставшої держави Війська Запорожського.
Ось наприклад той самий князь Степан Четвертинський так пише 10 Лютого 1657 р. з Нової Четвертні до полковника київського Антона Ждановича: „Велика ласка Ясновельможного Його Милости Пана Гетьмана, Добродія нашого нам освідчена тим, що не тільки універсали на охорону худоб наших видати наказав, але і лист окремий до ВММПана написати рачив, щобисьмо і ми самі в безпешности були заховані, котрий лист ВММПану посилаю. І дуже прошу, рач ВММПан бути на нас ласкавим і залогу прислати, про що мої посланці і устно просити будуть, а ВММПан на них рачиш бути ласкавим, за що я і сини мої ВМПану оддячити будем повинні“. 225[1])
З такими самими проханнями, як ми вже з вищенаведених листів Бєнєвського знаємо, звертався до Гетьмана і до полковників козацьких не тільки кн. Четвертинський. Навіть шляхта не православна, отже сильніще від своїх земляків з Польщею звязана, і та, дивлячись на повсталу під міцною рукою Єдиновладного Гетьмана нову українську державу, перестала в державну здатність Річпосполитої на українських землях вірити і на Польщу свої надії покладати. Наприклад згаданий в листі Бєнєвського молодий 20 літній Самійло Лещинський, син високого достойника Річпосполитої Андрія воєводи дерпського і Анни княжни Корецької, що по матері цілу велику фортуну князів Корецьких на Волині одідичив, був одним з перших, який козацькі окупацийні війська до маєтків своїх запросив і пізніще начальникові тих залог, полковникові Тарновському, свій Межиріч (Корецький) на головну кватирю віддав. Розуміється попав він за те у Річпосполитої „в суспіцію“ (в підозріння), з якої навіть такий високий сенатор, яким був його дід Андрій Арцибіскуп познанський, очистити пізніще в очах польських, підчас нашої руїни, внука довго не міг. 226[2])
До спроб Річпосполитої перешкодити цьому поширеню на всі українські землі влади козацької держави, шляхта „руських земель“ ставиться тепер рішучо вороже. Наприклад до кн. Вишневецького, який
