Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


до 40 тисяч (пункт 2-ий) і котре підлягати має виключно власти Гетьманській, скріпленій матеріяльно наданням „на булаву“ богатої і великої Чигиринщини (пункт 3-ій).

Друге проголошувала т. зв. „Соймова Апробація прав і вільностей віри грецької Народу Руського“ (12 I 1650 р.), по котрій весь „Народ Руський духовного, свіцького, шляхецького й посполитого стану, так в Короні як і в Вел. Кн. Литовськім, при давніх правах і вольностях був захований, особливо міщане київські, чернігівські, винницькі, мозирські, річицькі, стародубовські, пинські й инші“. Права шкіл і друкарень „руських“, де-б вони не находились, так само були цім актом признані й потверджені. Оця „Апробація соймова“ була обрізаною на соймі постановою 8-го пункту Зборівської Умови, який крім того вимагав, щоб Київський Митрополит дістав місце в Сенаті і пункту 10-го, по котрому ще й Єзуїти немали-би права селитись ані в Київі, ані в тих містах, де істнують „упривілєйовані“, то-б-то урядом польським затверджені, „руські школи“.

Спроба погодити в Зборівський Умові визвольні змагання відродженої української нації з претензіями здеґенерованої польської держави очевидно мусіла скінчитися повним крахом. Державний орґанізм Річипосполитої був уже за слабий на те, щоб таку радикальну реформу і таку засадничу зміну свого устрою перевести, а сили України стали вже за великі, щоб її можна було до стану попереднього — з перед повстання — повернути. Сойм 1650 р., що ратифікував Зборівську Умову, не давши київському Митрополитові Коссову місця в Сенаті відкинувши загальне жадання всіх православних, щоб церковна унія була знесена — „щоб тільки Римський та Грецький закон оставалися так, як це за злуки Руси з Польщею було“ — обурив усі верстви українські, від вищого духовенства й ультра-лояльної шляхти, типу воєводи Кисіля, почавши. Крім того сойм обмежив амністію для шляхти, що брала участь в повстанню, і замість „шляхти, котра яким-би то не було способом опинилась у Війську Запорожськім“ (як було сказано в прийнятім обома сторонами проєкті „декларації королівської ласки“) підлягати амністії, згідно соймовій постанові, мала тільки „шляхта, котра підчас тієї заверухи не хотячи (nolentes) при Війську Запорожськім оставати мусіла". Се знов до живого обурило всіх головних провідників повстання — шляхту однаково як православну так і католицьку. Врешті сподіваний по ратифікації умови поворот в Україну