Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/211

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


- 210 -

Освітою своєю він безперечно перевисшав тодішній рівень української шляхти. Своєю „европейською“ аріянською вірою він був тісніще звязаний з найбільше европеїзованою, кажучи по теперішньому, „поступовою“ частиною свого стану. Але не вважаючи на це Юрій Немирич за весь час своєї кипучої політичної і культурної праці, не тільки не одійшов од свого стану, а навпаки здобував собі серед нього чим раз більший авторітет, чим раз більше здобував собі серед української шляхти право на її провід і репрезентацію. І тому власне його постать особливо цікава для нас. Бо цей наш визначний державний муж, пізніший творець одного з наших найбільшої ваги державних актів: Корсунської шведсько-української Умови і кодифікатор та вдохновитель Умови Гадяцької, не був якимось виїмковим ідеалістом-ориґіналом, або здеклясованим політиком-мрійником, а був визнаним репрезентантом шляхецької верстви, який зміг пристати і пристав до будови Української Держави тільки тоді, коли ця держава була в стані забезпечити нормальне істнування всій українській шляхті, як окремому станові нації.

Старинний і дуже заможній шляхецький рід Немиричів в кінці XVI ст. поділився був на дві лінії, які по назвам своїх основних родових маєтків у Київськім Поліссі, прозивались: лінія на Черняхові (Черняхівська) і на Олевську (Олевська). Обидві лінії, розуміється, були зразу православної віри. Особливими ревнителями православія були: Матвій Немирич, голова лінії олевської, один з оснувателів православного брацтва в Люблині, і його син Олександер член брацтва луцького, дядько Юрія. З лінії Черняхівської, до якої належав Юрій, перший перейшов на модне тоді аріянство батько Юрія Степан. По батькові одідичив Юрій вільнодумні погляди, сміливість думки, привязанність до европейської культури, а з крови роду свого взяв він буйний темперамент, який часто когось з посеред „осілих і статечних“ Немиричів виривав з рідного села та водив світами по шляхах тодішніх шляхецьких „блукаючих лицарів“, то на Січ Запорожську — як наприклад Самійла та Івана Немиричів — то знов на добичництво воєнне, „на шарпанину і наїзди домів шляхецьких“, як напр. Немирича Криштофа (учителя знаного Самійла Лаща), що був покараний у Київі на горлі в Падолисті 1612. р. по наказу представника влади Річпосполитої Томаша Замойського...229[1])

Освіту одержав Юрій з початку в славній тоді в Польщі аріянській академії в Ракові, потім виїхав в Европу і завершував свою

  1. Подаю важніщу літературу про Немиричів взагалі і Юрія зокрема. J. łukaszewicz: Jerzy Niemierzyc (Biblioteka Warszawska 1860); Heleniusz: Wspomnienia lat minionych (1876); Dr. Antoni J.: Niemirycze (Opowiadania Hist. ser. III. t. 2 (1882), а также ser. V s. 74—85; Op. Левицький: Передмова до т. VІ, ч. І Арх. Ю.-З. Рос. (1883); O. Фотинський: Юрій Немирич (Волынскій Ист.-Арх. Сборникъ 1896); Szczęsny Morawski: Aryanie Polscy (1906); мої розвідки: „Аріянський соймик в Киселині на Волині“ (там подана література про аріянство на Україні), і „Ґенерал артилерії Великого Князівства Руського“, а також численні згадки в збірнику „Z Dziejöw Ukrainy“. Крім вище згаданої літератури використав я для біоґрафії Юрія Немирича ще „описи актовыхъ книгъ Кіевск. Центр. Архива“, гербовники і „Фамільний Архів Немиричів“, на превеликий жаль дуже невеликий, який був тоді (це було в 1910 р.) в посіданню одного з нащадків цього роду. Инші джерела будуть подані низче. Ґенеальоґія Немиричів представляється так: Есиф Немирич мав 4 синів: Андрія (родоначальника лінії черняхівської), Матвія (родоначальника лінії олевської), Семена і Івана. Андрій мав сина Степана. Матвій 4 синів: Олександра, Самійла, Миколу і Криштофа. Іван дочку Федору замужем за Олександром Ганським. Синами Степана Адрієвича (аріянина) були Юрій і Степан, теж аріяне. Потім Юрій перейшов на православну, а Степан на католицьку віру. Олександер Матвієвич (член брацтва луцького) мав сина Іосифа — Кароля, який перший з лінії олевської перейшов на католицтво. В дальших поколіннях рід спольонізувався і перестав грати видатніщу ролю в історії рідного краю.