Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/212

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


- 211 -

науку в університетах в Голяндії, далі в Оксфорді і Кембріджі і врешті в Парижі. Там в Парижі вийшов найбільше знаний його твір: „Discursus de bello moscovito“. Крім того він написав ще: „Periphrasis et paraphrasis Panopliae christianorum“, Коментар до листів до Ефезів, Молитви і гимни аріянські і т. д. Що серед европейських учених він користувався повагою, свідчить між иншим присвячений йому твір, виданий латинською мовою в Амстердамі 1650. р. 230[1])

Повернувши додому, Юрій Немирич заходжується коло поширеня дорогих йому аріянських ідей і вищої освіти в ріднім краю. На учених диспутах зі своїми однодумцями проводить він час у своїм Червяхові. При його діяльній участи його приятель Чаплич-Шпановський фундує першу на Україні аріянську академію в Киселині на Волині. За свої погляди він бореться словом і ділом з тодішньою католицькою демократично-щляхецькою більшостю в Річпосполитій, хоч, з другого боку, як льояльний підданий королівський бере участь у війнах Володислава IV з Москвою і Швецією на чолі двох своїх власних хоруґов, під начальством коронного гетьмана Корецпольського. 231[2]) Але ця льояльність не врятувала його од переслідуваннь підчас перемоги республіканської маґнацько-шляхецької оліґархії, і в 1646. р. він, як аріянин, був присуджений на вигнання з Річпосполигої.

Пробувши два роки закордоном, вертає він перед самим повстанням козацьким на Україну. Може бути, що до амністії спричинилась хвилева перемога прихильників абсолютистичних плянів Володислава IV, наміри Короля розпочати війну в Туреччиною і зміна курсу політики супроти іновірців, православних, козаків і взагалі супроти всіх опозицийних елєментів Річпосполитої, на майбутню допомогу яких власне ці абсолютистичні наміри королівські були розраховані,... ,,ad oppressionem libertatem nostram“, як про це в пануючих „свободолюбивих“ маґнацько-шляхецьких республіканських і анті-монархічних польських колах говорено. 232[3])

Повстання захопило Юрія Немирича, як він сам пізніще писав, „над Дніпром“. На територію козацької південної України привели його в цей переломовий мент може справи політичні, оці вище згадані наміри королівські і переговори з козаками та з православними, які розпочинали тоді близькі до короля Володислава IV правлячі польські круги і в яких українські аріяне були надзвичайно сильно заінтересо-

  1. „And. Rutcovii Cteticae id est de modis acquirendi...“ Автор, присвячуючи книжку Немиричові, взяв девізом слова Айсхільоса: Sapit non qui plurima, sed qui fructuosa novit. Цитую за Кубалею: Wojna Brandeburska s. 345, ods. 6.
  2. Kubala: Wojna Brandebureka s. 156.
  3. Kubala: Ossolińki t. II, s. 67. „Jeśli schizma і luter Polską władać będzie, pewnie swojej wolności cny Polak zbędzie“ — цей тогочасний двостих з рукописи бібл. Оссолінських подає С. Томашівський (Перший похід Б. Хмельницького в Галичину, примітка 57), вважаючи, що він відноситься до Німців. На мою думку, мова тут про православних і диссидентів в Річпосполитій, які були в союзі і прямували спільно до обмеженя „свобід“ тієї маґнацько-шляхецької олгґархії, що оборону і панування віри католицької зробила своїм боєвим політичним кличем.