Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/214

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
- 213 -

й муках стало зароджуватись нове соціяльне і державне життя. Немирич, як і инша непокозачена шляхта, мусів, рятуючи своє життя, втікати з України. І з тієї хвилини від уреґулювання політичних відносин України до Польщи і від наладженя державного ладу внутрі самої України стала залежати його доля, як і доля всеї української шляхти. Отже не диво, що виключно політичній діяльности і боротьбі за новий лад для свого краю, віддає з того часу всю свою енерґію цей вчений аріянин, перед тим з певного погордою поглядаючий на місцеве варварське життя, зінтернаціоналізований европейською освітою мандрівник, письменник і український пан, властитель 12 містечок і більше чим 50 сел...

В початках повстання 1648 р. Юрій Немирич, як і більшість української шляхти, вірить в можливість реформ і переміни ладу в Річпосполитій. Його політичні пляни вяжуться тоді тісно з плянами дисидентської та православної шляхти і зводяться вони до того, щоб Королем польським вибрати сина семигородського Княза Юрія І Ракочого — Сиґизмунда, якого ця шляхта вважала — як не католика — здатним примирити реліґійну внутрішню боротьбу в Річпосполитій і скріпити в напрямі абсолютизму захитану монархічну владу. Сам Юрій І представляє тоді Порті, од якої він був вассально залежним, проект самому стати Королем польським, Україну („козацький край“) передати свому синові Юрієві, а Трансильванію другому синові Сиґизмундові. В цих справах ведуться жваві дипльоматичні зносини між Ракочим і провідником іновірної та монархічної опозиції в Річпосполитій кн. Янушом Радзівіллом, при чім у цій дипльоматичній переписці велика увага присвячується особі Юрія Немирича, який повинен був запевнити козаків, що при виборі нового Короля Радзівілл буде на їх боці, і який на бажання семигородського Князя, передане йому через окремого посла, повинен був постійно зноситись у ціх справах з Кисілем і козаками. 234[1])

Виступаючи посередником між Ракочим і Богданом Хмельницьким, та намагаючись прихилити до цих плянів козацького Гетьмана, Юрій Немирич одночасно веде енерґійну аґітацію за Ракочого в правлячих кругах Річпосполитої.

„Як недавно, коли мене доля з над Дніпра аж до Висли загнала, дав знати я про себе своїм листом, так і тепер, коли приходять чим раз страшніщі новини про розпорошеня посполитого рушеня

  1. Архивъ Ю.-З. Рос. ч. III, т. VI, передмова, ст. 46—7 і М. Кордуба: „Боротьба за польський престіл по смерти Володислава IV“ (передмова до XII тому „Жерел до Іст. України-Руси“). Автор останньої праці очевидно помиляється, думаючи, що Немирич був тоді „на службі“ у Радзівілла. Маґнат український був рівний маґнату литовському і був звязаний з ним спільними цілями і спільними інтересами. Пізніща видатна участь Юрія Немирича в українськім державнім і національнім життю не повинна давати сучасним українським історикам підстав думати, що Немирич міг бути тільки чиїмсь „слугою.“