ширшої політики. Він весь віддається справам свого рідного воєводства та свого шляхецького стану і обороні цих справ чи то зі зброєю в руках, чи то промовами на соймах Річпосполитої він присвячує всю свою енерґію.
В Марті 1649 р. соймик київського воєводства призначає його своїм полковником ґенеральним і в цьому характері він бере участь з хоруґвою свого воєводства в зборівській експедиції проти козаків. 236[1]) В р. 1650 по Зборівській Умові він з иншою українською шляхтою вертає до дому, розуміється піддержуючи, як і вона, мирову політику Кисіля.237[2]) З перервами він пробуває там до р. 1652 і в цім році бере участь, як посол київського воєводства, в соймі варшавськім, де його вибірають для переговорів з Військой Запорожським. 238[3]) В слідуючім році київське воєводство знов вибірає його своїм послом на сойм 1654 р., на якому він, з приводу жванецького трактату незвичайно гостро виступає проти Короля Яна Казіміра і проти політики Річипосполйтої.239[4]) Врешті в Червні 1655 р, відповідно до інструкції шляхти воєводств київського, брацлавського і чернигівського, щоби комісари до трактатів з Хмельницьким були „terrigenae et antiqui possessores в краях, зайнятих козаками“, він був обраний депутатом „на успокоєнє України.“ 240[5]) Цим актом кінчиться його участь в офіціяльнім політичнім життю Річпосполитої.
В Падолисті 1655 року Юрій Немирич, разом з частиною української шляхти-еміґрантів, пориває з Королем Яном Казіміром та Річпосполитою і складає присягу Королеві шведському в надії, що може Шведи бажаний спокій і лад на Україні заведуть. Але й ці надії себе не зовсім оправдали. „На пункт про визволеня й увільненя України, таку відповідь дав Король шведський: що я не можу воювати ані з Козаками ані з Москвою, бо це мої союзники, хіба вступити з ними в переговори, яким, коли б вони були супротивні, я знав би, що далі робити.“ 241[6])
В ціх переговорах Короля шведського з Гетьманом Хмельницьким Немирич бере якнайліяльніщу участь. І коли зважити той величезний вплив, який на справу державного унезалежненя України, як від Москви так і від Польщи, мала дипльоматія шведська, то все треба памятати, що за її кулісами стояв цей освічений і видатний український державний муж. Тому не помилявся мабуть Король шведський, коли він все через своїх послів поручав увазі Гетьмана
- ↑ Арх. Ю.-З. Рос. ч. II, т. І, N 29 і Арх. Чартор. cdx 144 f. 350.
- ↑ Пор. напр. лист Кисіля до Немирича з д. 8 IX 1650 р. в Арх. Чарторийських cdx 144 N 192.
- ↑ Опись акт книги Кіевск. Центр. Арх. N 20 ст 21, 24. Vol. Legum IV, 171.
- ↑ Арх. Ю.-З. Р. ч. II, т. I N 39. Kubalà: Wojna Moskiewska s. 103.
- ↑ Арх. Ю.-З. Р. ч. II, т. І. ст. 468. Vol. Legum IV, s. 231. Ориґінал вищезгаданої інструкції, підписаної м. и. і Немиричем, в Арх. Чартор. cdx 402 f. 51-68.
- ↑ Арх. Чарторийських cdx 141 N 163: „Prawdziwa геłасуа о poddaniu się hetmanów і wojska kwarcianego Królowi szw. Karolowi Gustawowi an. 1655 in Novembris.“ Там між иншин далі читаємо: „Niemiryczowi podkomorzemu kijowsk. dał (Король шведський) list przypowiedni na 5 tysięcy, który u niego valet nimia confidentia et autoritate.“ Пор. ще: Pamiętniki Łosia sub. an. 1655: „wojska polskie poddaly się Szwedom pod Sandomierzem w Wilję Sw. Marcina.“ В битві під Ґоломбєм Немирич бере участь по боці Шведів (Gazette de France N 40, 30 Mars 1656). 16 IV 1656 p. він пише листа до Замойського підчашого кор., намовляючи його перейти на сторону шведську, бо „Король шведський і Князь семигородський, що обіцяють, того додержать“ (Арх. Чартор. cdx 150 N 20).
