Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/218

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


- 217 -

Одночасно з Юрієм наближається до Гетьманського двору і його брат Степан, видатний військовий, пізніще, за Виговського, Ґенералом Артилерії Великого Князівства Руського призначений. Під присуд Гетьмана Війська Запорожського тодіж переходять знані вже нам: приятель Юрія Немирича, фундатор аріянської академії в Киселині, Олександер Чаплич-Шпановський і приятель князя Степана Четвертинського Гавріїл Гулевич-Воютинський хорунжий чернигівський.246[1]) Прибуває в тім самім часі до Чигрина Реміґіян Сурин, тоді войський житомирський і складає Гетьману і Війську Запорожському „на вічну і нерозривну приязнь“ присягу..247[2])

Так само з північних українських і навіть з далеких білоруських земель зявляються при дворі чигринськім представники тамошньої шляхти. Як пізніще Польща для зруйнованої України, так тепер Україна для дальшого, зайнятого тоді московськими військами сходу, служить пристановищем для найбільше культурних европейських елєментів, що з владою московською вжитись і з її звичаями засимілюватись не можуть.

Ось прибуває в Україну на двір гетьманський Юрій Стеткевич, син Криштофа і княжни Крушинської, представник католицької лінії Стеткевичів, що, спробувавши перед тим московської протекції, втік од неї і пішов слідами свого брата у перших Михайла, перебуваючого, як про це вже була мова вище, при Гетьмані Хмельницьким від початку повстання.248[3]) Ось серед вищих тодішніх українських кругів появляється брат дружини полковника Костянтина Виговського, князь Іван-Іосиф Мещерський, син надзвичайно багатого смоленського дідича, князя Івана і княжни Татяни Полубинської, постать надзвичайно характерна для процесу національної реасиміляції, який переживала тоді шляхецька аристократична верства.

Вихований замолоду в єзуїтський колеґії в Смоленську, кн. Іван Мещерський перейшов там, як і багато иншої православної шляхецької молоді, в католицьку віру, що було поріжнило його навіть в привязаними глибоко до восточного благочестія батьками. По скінченю наук молодий князь був висланий на двір королівський і став пажем Короля Володислава IV, одержавши згодом, по смерти батька, титул чашника смоленського. В р. 1642 Король Володислав IV призначив його своїм дворянином при дворі Філіпа Вільгельма, князя баварського, де він пробув кілька літ, беручи участь у війні з Французами. Повернувши

  1. За них пізніще в р. 1658 Військо Запорожське при затвердженю Гадяцької Умови перед Урядом Річпосполитої заступатись буде (Памятники Кіевск. Ком. IІІ, 339).
  2. Пор. вище примітка 2. Пізніще цей Сурин став писарем земським київським, стольником житомирським і підстаростою овруцьким. Йому ще в р. 1684 якийсь шляхтич закидав, що він „пісарь не земський київський, але козацький, який в часі ребелії був писарем у козаків“ (Арх. Ю.-3. Р. ч. III, т. II ст. 89 — 90). Пор. мою розвідку: Данило Братковський ст. 9.
  3. Юрій Стеткевич прийняв протекцію царську мабуть в Смоленську (Акты Ю. и 3. P. XIV ст. 66), присягав одначе Цареві допіру в Минську (ib. т. III ст. 553), потім, бачучи надсильства московські, перейшов до Хмельницького: „Jerzy Krzysztofowicz Stetkiewicz 1655, do kozaków się wyniósł“ — пише тогочасний Коялович: Herbarz (Compendium) s. 101. Ґенеальоґія Стеткевичів, подана Нєсєцким, така: Богдан Стеткевич маршалок надворний литовський, оженений з Овдотією кн. Друцькою-Горською, мав сина Вільгельма, подкоморія браславського, ожен. в 1601 р. з Ганною кн. Оґінською. Вільгельм і Ганна мали 3 синів: Криштофа, подкоморія браславського, Богдана, каштеляна новогродського і Івана. Сини Криштофа (що перший в роді перейшов на католицтво) і кн. Крушинської: Вільгельм хорунжий минський і Юрій (про якого мова вище). Богдан оженений з кн. Саломерецькою мав сина Михайла (звісного Хмельничанина), дочку Олену замужом за Виговським і ще одну дочку, замужом за Суходольським. Іван мав трьох синів: Івана, Северина і Криштофа.