пинських землян належать два инші високі достойники Церкви православної: Пархом Оранський владика пинський і туровський і Іосиф архимандрит слуцький. І хоч більшість пинської шляхти вже римокатолицьку віру визнає, але характерно, що ненависна для тодішньої Руси „нова віра“ — унія, тут серед шляхти прихильників не має. Уніятські церкви тільки по королівщинах, тоб-то в маєтках державних, а не шляхецьких істнують і „нова віра“ зайшлим, не місцевим елєментом, найбільше всякими державцями тих королівщин піддержується.261[1])
Знаний вже нам Михайло Стеткевич, син відомого Богдана, оборонця „Руси“ на соймах Річпосполитої і опікуна Академії Могилянської, це теж дідич пинський, що хоч зразу від початку повстання при Гетьмані Хмельницьким опинився, але не загубив своїх звязків з повітом і має тут серед численних своїх родичів по батьку і по матері (кн. Соломерецькій) і серед своїх одноповітників багато приятелів та сторонників, що його за „людину вимовою і розумом велику“ уважають...262[2]) Так само инший повстанець, в р. 1649 полковник овруцький, Іван Бруяка перед самим повстанням, 2 Лютого 1648 року, одержує од шляхти пинської „дипльом“, підтвержуючий його шляхецькі права.263[3]) І коли завдяки праці та саможертві цілого ряду таких Стеткевичів, Бруяків, Кричевських (відомий полковник київський був шляхтичем того самого воєводства берестейського), Виговських (що через дружину, Стеткевичівну з дому, був споріднений зі шляхтою пинською) Військо Запорожське знаціоналізувалось, удержавнилось і заристократизувалось, — коли „Русь“ знов запанувала на своїх старих попелищах і коли центр держави був відбудований, то психольоґічний підклад для злуки з цим старим державним центром його колишньої землі був серед шляхти пинського повіту, без ріжниці її віри, вже підготовлений.
Події, що тоді на терені пинського повіту відбувались, теж витворили відповідний ґрунт для цієї злуки. В першім році повстання повіт пинський був зайнятий військами козацькими та ріжними своєвільними ватагами, які між реґулярними військами козацькими вештались, — потім був відобраний литовським військом князя Януша Радзівілла. І одна і друга сторона при тім велику руїну повітові заподіяли, особливо розграбили війська Радзівілла староство пинське, що належало до особистого ворога князя Януша, його родича князя Альбрехта Станіслава Радзівілла.264[4]) Дальша війна польсько-українська
- ↑ Пор. Пункти петиції послів Війська Запорожського представлені на сойм при затверджені Гадяцької Умови: „Cerkwie w Pińsku і w okolicy tego powiatu, po większej części, ile w królewszczyżnie, pod unitami są.“ (Памятники III, c. 336).
- ↑ Пop. вище стор. 107—8 і примітка 92. Геральдик, історик і разом католицький священник Коялович, якому належить оця характеристика Стеткевича, бувши сам свідком цих подій, записував свої характеристики, або на підставі особистого знайомства, або з уст сучасників.
- ↑ Опись Акт. Книги Кіевск. Центр. Архива N 19, ст. 26.
- ↑ Pamiętniki Albr. Stan. Radziwiłła ІІ, s. 351. Baliński Michał: Pamętniki hist., s. 19—20. Смирновъ: Рисунки Кіева 1651 г. с. 235. Пор. вище (ст. 102) домагання Копця, представника в-ва Берестейського на соймі елєкцийнім, щоб Річпосполита повернула втрати зруйнованій шляхті.
