Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/227

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


теж все повіт пинський зачіпала, але особливо дався йому в внаки наїзд московський, підчас якого в р. 1655 війська московські під проводом кн. Волконського спалили і розграбили Пинськ. 265[1]) По відступленю Москви залили пинський повіт війська польські; і коли Москва нищила перед тим костели та місцеву шляхту католицьку і ту, що вороже до московської окупації ставилась, то тепер Польща стала руйнувати православні церкви і монастирі та гнобити місцеву шляхту православну. „Ляхи вновь въ Пинскомъ присуді монастыри попалили, православного архимандрита лещинскаго отца Іосифа (Тукальського) мало не убили, чернцовъ его побили на смерть“ — писав Гетьман 22 Січня 1656 року до Царя. 266[2]) В цім самім році, використовуючи окупацію Пинщини польськими військами, державні власти польські ковфіскують маєтки у шляхти, запідозреної в зносинах з Гетьманом Хмельницьким.

Між иншим тоді-ж таки були Королем польським сконфісковані маєтки Михайла Стеткевича: „Погост і Новий Двір, в повіті пинськім лежачі“. Одночасно решту маєтків тихже Стеткевичів: Борколабів, Буйничі, Любовичі, Полонецьке, Скипоровщизну, Мереч і ивші які в сфері окупації московської, у воєводствах мстиславськім і минськім лежали, конфіскує Москва. І коли Виговський просив Царя, щоб ці маєтки, на які його дружина, як наслідниця Богдана і сестра Михайла, має право, були їй повернуті, то одержав відповідь, що „ті Стеткевичовы маетности розданы шляхті присяжной (що зложила Цареві присягу) и у нихъ назадъ взять нельзя“. 267[3]) Як ставились московські воєводи до шляхти, що протекцію Гетьмана Війська Запорожського приймала, про це була мова вище. Ми знаємо вже, що наприклад шляхтича Івана Суходольського, жонатого з другою Стеткевичівною, сестрою Михайла і Виговської. одного з видатніщих помішників полковника білоруського Івана Нечая, ці воєводи не инакше, як „найбільшим зрадником і до всякого зла підюджувачем“ називали...

В таких умовинах становище місцевої шляхти, однаково як православної так і католицької, ставало розпачливим. Згадаймо до того, що не тільки місцеві православні і католицькі роди були поміж собою тісно споріднені, але нерідко в одній сімї одна частина держалась „східного благочестя“ тоді, коли вже друга була „римської віри“. Нещастя одного брата відбивалось зараз же на долі другого. І тому нічого дивного, що така чи инша політика, вибір такої чи

  1. Лаппо: Пинскій Сеймикъ послѣ отрѣченія Яна Казимира, ст. 287.
  2. Акты Ю. и 3. Р. VIII, с. 395.
  3. Акты Ю. и 3. Р. XI, с. 764 і 719 (опис цих маєтків).