иншої, кажучи по теперішньому, „орієнтації“, обходив живо весь місцевий шляхецький загал, бо од наслідків тієї політики залежала у великій мірі його будуччина.
Політика польська, яку вела в своїй більшости шляхта пинська в перших роках повстання, збанкрутувала тепер, коли Річпосполита почала розкладатцсь і коли Польща, спромагаючись иноді на політичну помсту, не мала вже сили свої „кресові“ землі захистити і державний лад та порядок в них установити. Ще більше збанкрутували надії на протекцію царську, знищені в корінь варварством і зовсім чужим для місцевих традицій і звичаїв духом тодішньої політики московскої. В результаті традицийний напрям „руський“: одвічне тяготіння туровопинської землі до старого київського державного центру, репрезентоване зразу нечисленними видатними одиницями, в роді Стеткевича, Тукальського та инших, почало тепер ширитись серед шляхти пинської — як це часто буває з довго стримуваними, підземними суспільними течіями — зі стихийною вибуховою силою.
Загальні причини політичні, про які вище була мова, і знана вже нам, соціяльна, державна і національна еволюція самого Війська Запорожського, впливаючи на зміну становища супроти нової козацької Української Держави всієї до тепер ще „непокозаченої“ шляхти, ще дужче давали себе знати тут, в цій поліській землі, що більше від инших старі державні традиції „руські“ заховала. Ось як, приймаючи на увагу тільки ці причини політичні, малює тогочасник, вороже зрештою до козацької України настроєний литовський католицький священник кс. Войцех Віюк-Коялович, цей перелом, який в поглядах репрезентанта пинської шляхти, маршалка пинського Лукаша Єльського наступив: „од початку війни козацької — пише Коялович — справлявся маршалок Єльський, як вождь збройних сил пинського повіту, дуже добре аж до походу під Жванець. Врешті, доведений до розпачу, пристав до козаків“. 268[1])
Розуміється такий перелом в політичних поглядах під впливом тодішніх подій стався в свідомости не тільки одного маршалка, людини зрештою, як що судити по дійшовшим до нас історичним матеріалам, дуже обережної. Він знайшов собі між иншим вираз у вступі до ухваленої всею шляхтою пинською формули присяги Гетьману і Війську Запорожеькому, де сказано, що шляхта особливо зруйнованого в загальнім пожарищі війни повіту пинського, „порадившись між
- ↑ Herbarz Kojałowicza: Nomenclator (Herold Polski r. 1906) s. 256: „od początku wojny kozackiej sprawiał się dzięlnie, jako tribunus legionis Pinscensis, aż do wyprawy pod Żwaniec, wreszcie zrozpaczywszy, do kozaków przystał.“ В битві під Лоєвим в Липні 1649 р. між Радзівіллом і полковником київським Кричевським, полк піхоти Лукаша Єльського, марш. пов. пинського, входив в склад литовських військ кн. Радзівілла (Pamiętniki Wójcickiego II, s. 107). Реєстр цього полку у Ґурського (Hist, piechoty polskiej s. 245 — 6). Пор. Лаппо op. с. ст. 286: „универсал Лук. Ельского, маршалка і пулковника повѣту пинского“, а также Słownik Geograficzny s. v. „Pińsk.“
