Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/237

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вати, застерігаючись тільки, аби вони його Москві не видавали“ — служать промовистою ілюстрацією для зрозуміння цих політичних актів. Берегти нову Українську Державу на московському фронті, захищаючи від московської нівелюючої, цезаристичної і противо-аристократичної політики шляхецький стан, що до Війська Запорожського пристав, — ось до чого зобовязуються присягою перед шляхтою пинською Гетьман і Військо Запорожське.

Тому шляхта пинська, присягаючи Гетьманові, ні разу в акті присяги в титулі Гетьманськім слів „Його Царського Величества“ не вживає. І це зроблено розуміться свідомо, бо в часах, де на кожну букву грамот звертано пильну увагу, не можна допустити, щоби про це обидві, заключаючі між собою союз сторони забули. Тому ця шляхта складає присягу тільки Гетьманові і тільки „через нього — через Гетьмана“ і тільки „при Війську Запорожськім“ — а не помимо нього — вона вважатиме себе в царськім „підданстві“. Приймаючи на увагу тодішні напружені московсько-українські відносини, формула ця означає також і те, що в разі, як би Гетьман і Військо Запорожське себе залежними від Царя перестали вважати, то і всяка посередня залежність шляхти від Царя тим самим пєрестала-б сама собою істнувати, бо ця шляхта, що тільки Гетьманові присягнула, в ніяких безпосередних правно-державних відносинах до Царя не знаходиться. В порівнані з Переяславською Умовою, підчас якої українська шляхта, осібно од Війська Запорожського, окрему грамоту на підтвердженя своїх прав і вольностей од Царя дістала і підчас якої вона повинна була, як окремий стан, безпосередно Цареві а не Гетьманові присягати — ці акти злуки шляхти пинської з Військом Запорожським знаменують собою в нашім державнім будівництві цілу величезну епоху — вони означають факт завершеня будови і консолідації- Української Держави.

І коли ми згадаємо представлену вище, в Розділі III-ім, справу Костя Поклонського, далі пертрактації з могилівцями, щоб вони признали владу гетьманську, а не піддавались безпосередно на імя царське, коли згадаємо врешті політику Івана Нечая на Білій Руси, то зрозуміємо, що підкресленям саме цього моменту безпосередньої залежности від Гетьмана в акті Присяги шляхти пинської — українська державна ідея і українська дипльоматія одержали накінець рішучу перемогу над державною ідеєю і дипльоматією московською. Це документальний знак,