що під могутньою рукою Великого Гетьмана вже сформувалась державна аристократична українська верства, яка свою політичну лінію має, по цій лінії твердо йде, і цю лінію хоче і вміє провести. — Це знак, що нова Держава Українська, держава Війська Запорожського вже живе своїм незалежним життям і що прилучаючи до себе нові землі і нові соціальні верстви, вона ставить їх у відносини безпосередньої залежности до себе, а не до московського Царя. З фактичного протектора і суверена України — як того хотіла дипльоматія московська — Царь стає тепер тільки невтральним союзником України — як того хотів її єдиновладний Гетьман Богдан Хмельницький.
Прилучається пинський повіт до держави Війська Запорожського як окрема земля. На чолі її цивільних земських властей має стояти гетьманський „староста“, що представлятиме Гетьманові кандидатів до тих урядів, які, згідно з давніми звичаями Річпосполитої, шляхтою не вибіраються, а призначаються безпосередно владою центральною, отже тепер гетьманською. На чолі місцевої військової сили, що підчас війни з „посполитого рушеня“ (загальної мобілізації) всеї шляхти повіту складається, стоїть „полковник“, який так само як і староста, має представляти Гетьманові на затвердженя вибраних ним кандидатів у „ротмистри і поручники“.
Инші земські автономні шляхецькі уряди, що здавна були виборні, так само виборними й остаються, але в порівнянні з устроєм Річпосполитої вводиться дуже важна зміна, а саме: затвердженя вибраних кандидатів Гетьман оставляє за собою. Позатим шляхта присягає „у всім тільки від ЙМ. Пава Гетьмана Запорожського, тепер і на потім будучого, заховати залежність, ніяких урядів собі помимо його волі не присвоюючи. Тоб-то ані соймиків скликувати, ані стягання хоруґвей задумувати, без особливого від ЙМ. Пана Гетьмана оповіщеня, хіба-б в наглій і горячій пригоді.“ Знов таки і в цім випадку, в порівнанні з польським державним устроєм, дуже широка в тім устрої автономія земель і репрезентуючого землю шляхецького стану тепер значно обмежується, відповідно до загальної так виразної тенденції української державної політики за часів гетьманування Богдана Хмельницького: скріпити якнайбільше монархічну „самодержавну“ владу Гетьмана.
Суди шляхецькі остаються непорушними так, як і за часів Річпосполитої, з тою тільки зміною, що скорочується дуже затяжна
