Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/240

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Заховані в повній силі і непорушности всі маєткові права шляхти в повітах ганськім, мозирськім і туровськім, як дідичні, так і денні, од Королів польських надані. Але до цих старих прав уводяться два нові, надзвичайно важні в погляду тодішньої нашої національнодержавної політики доповнена.

Перше: маєтками своїми мають право володіти однаково як шляхтичі православні, так і римо-католики, але тільки і виключно ті, що присягу вірности Гетьману і Війську Запорожському складуть. Витими словами: у всіх, хто присяги на вірність Українській Державі не складе, земля, без огляду на їх віру, конфіскується. Віра ніяких політичних прероґатив тепер не дає і наприклад маєтками своїми в Українській Державі не можуть тепер володіти православні сторонники Короля і Річпосполитої, які давніще, в перших роках повстання, власне завдяки тільки своїй вірі, спільній з Військом Запорожським, допускались на територію зайняту козаками. Замість погляду національно-релігійного, який панував в екстериторіяльній і недержавній політиці українській в першій, автономістичній добі повстання; замість змагань до скріпленя православного українського елементу в польській державі — запанував тепер погляд національно-державний, змагання до скріпленя українського державного елементу, однаково як православного так і не православного, на території Української Держави.

Друге: всі королівщини, тоб-то маєтки державні, як до староства ганського належні, так і инші, мають перейти по смерти теперішніх їх доживотніх арендаторів (державців) виключно до диспозиції Гетьмана. Коли зважити, що оцими арендаторами були переважно люде зайшлі, до місцевої шляхти неприхильні, а до Війська Запорожського крайнє ворожі, і коли зважити, що ці державці — як наприклад сам староста ганський кн. Альбрехт Радзівілл, великий покровитель унії і великий ворог Руси та козаччини — були опорою польської національно-державної політики, то усуненя цього руїнницького для Української Держави елементу мусіло бути вавданням того, хто цю державу хотів дійсно збудувати...

Остається врешті найбільше в тодішніх часах дражлива справа: справа віри. Вирішена вона в ціх вікопомних актах згідно зі старою державною традицією, яку мусіли від предків перейняти та її непереривність свято берегти ті, що стару зруйновану державну Русь князівську хотіли в формах нової державної козацької України відродити...