ського закону, ані грецького, то їм по стільки права і вольности наші руські служити мають, по скільки служать вони перебуваючим в наших краях чухоземцям. А коли вони хочуть, бути і того і другого закону Русю, то: для такої Руси ніяких прав і ніяких привілеїв у нас немає.
Бо вольности Народові Руському належаться двоякі: тому Народові Руськбму, котрий єсть віри римської, послушенства західного і тому Народові Руському, котрий єсть віри грецької, послушенства східного. Русь римської віри при своїй вольности остає, а нам, Руси віри грецької, вольність видерта...
„Не діється безправя і не терпить вольність поневоленя, коли Русин, релігії грецької покидає її і стає Русином релігії римської: Бо зміною своєї релігії не одміняе він прав наших і вольностей віри, але покинувши добровільно ту свою духову вольність, яку він мав в релігії грецької, приймає на себе вольність духову релігії римської і; нею задовольняється.. Од такого натомість праву нашому ґвалт чиниться, од такого і вольности наші терплять поневоленя, хто релігію нашу грецьку покинувши, разом з. собою і права наші забірае так, щоб вже правами дими не можна було користуватись тим, хто при релігії грецької залишився...
„Оце есть безправя, яке нам од уніятів діється. Ось в тім єсть вольностей наших поневоленя, що вони, не будучи духовними релігії грецької послушенства східного, а тільки плащем під назвою релігії грецької зодягнувшися, владицтва, належні духовним послушенства східного, позабирали, іхні бенефіщї пообсаджували, а нас, в послушенстві східнім оставшихся і нівчим не винних, турбують, притісняють і яко мога в набоженстві нашім переслідують.
Що ми, шляхта, од тих всяких Пакостів, Шишків, Стецьків, Душохватів, Палисвітів, Почаповських і Руцких (це імена тодішніх духовних уніятських, в своїй великій більшости нешляхецького походженя), які із себе тепер владик руських удають, терпимо на глум станові нашому шляхецькому і повинности нашій християнській — бачить Бог, знае Король ИМ. Пан Наш Милостивий, знають і Вельможности Ваші. Вони нам служби Божої свобідно правити не дають, священників наших ловлять, мордують, по тюрмах сажають, а нас, коли ми за духовних своїх заступаємось, позвами і судами турбують та до шкоди приводять і, що найважніще, чого перенести не сила, честь
