Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/248

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Повстання, підняте проти маґнатів і осілої шляхти державно-індеферентною, добичницькою степовою козаччиною; повстання, підняте во імя козацьких станових інтересів, прикритих гаслами релігійно-національними; повстання, що в початках, маючи на меті скріпити владу польського Короля над своею-ж власного шляхтою, як православною так і римокатолицькою, зверталось проти єдиних репрезентатів державної культури нації, — власне під впливом цієї шляхти, чи покозаченої, чи православної, що зразу одна тільки могла на Україну повертати, набірало з кожним днем чим раз більше сепаратистичного. державного характеру. І закінчилось воно, в останнім році гетьманування Богдана Хмельницького, повного емансипацією України з під влади польського Короля,- повним одділеням од польської Річпосполитої, і повним возстановленям прав шляхти української, і православної і римокатолицької, але не як чужого, ворожого стану, тільки як горожан нової спільної Української Держави Війська Запорожського, які на вічну вірність цій Державі за себе і за своїх нащадків присягу добровільну склали.

Від часу упадку Руської князівської Держави і - до нинішнього дня — на протязі шости столітть — тільки один раз зміг повстати серед нашої нації один спільний державно-національний фронт проти двох відвічних претендентів на державний і національний суверенітет на нашій Землі: проти Москви і проти Польщи. Тільки раз один за Гетьмана Богдана Хмельницького змогла зорґанізуватись українська державна аристократична верства. Включивши в себе і виділену народніми масами нову народню аристократію: козаччину, і нащадків старої державної аристократії: як православну так і римо-католицьку вже в своїй більшости шляхту, вона змогла тільки таким тісним сполученим оцих двох верстов вдержати свій державно-націонатьний фронт і проти Москви і проти Польщи.

Тільки під „єдиновладною рукою“ свого ґеніяльного Вождя змогла перебути Україна такий складний, переломовий процес: — змогла повстати Українська Нація. Тільки ґеніяльний „самодержець“ міг не випустити зі своїх сильних рук проводу над своїми ріжноманітними по своїм попереднім звичаям, вірі і культурі помішниками, і вирости разом з ними, перетворивши їх в націю, а себе — зі збунтованого проти Річпосполитої „Старшого Війська Його Королівської Милости Запорожського“ — в того Ясновельможного Великого