Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Але Гетьман Хмелницький не був рабом. Його велика душа мала всі дані зрозуміти, що треба розторощити державу, в котрій його народ і він сам не міг стати рівноправним і рівновартним паном…

Думи про се були у самого Гетьмана й найблизчого гуртка його помічників віддавна. Без сих, як казали сучасники — „шалених дум“ — ґрандіозне діло Хмельницького було-б психольоґично неможливе. Вже своїм союзом з Татарами в самім початку повстання Хмельницький надав йому виразні прикмети „державної зради“, котра раніще чи пізніще до повного сеператизму мусіла-б довести. І коли замість того, в протязі пятьох літ, ми бачимо уперто повторювані угоди з Польщею, то факт сей мав глибші соціяльні й політичні причини, котрі поза самім Гетьманом Хмельницьким лежали. Зводяться-ж ці причини головним чином ось до чого: 1) степова неграмотна козаччина і таке-ж неграмотне селянство — які в перших часах повстання головну ролю грали — витворити самі з себе власної сепаратистичної державної ідеолоґії не могли; 2) пізніщі творці й виконавці цеї ідеолоґії — шляхта українська і городове міщанське козацтво — за малу ще в верстві козацькій в першій добі повстання вагу мали для того, щоб вже тоді свої сепаратистичні пляни перевести; 3) монархічна реакція проти демократично-шляхецьких оліґархів, яка творила головну політичну суть (побіч розуміється національно-реліґійних і соціяльних стремліннь) повстання, не могла прибрати українських державних форм доти, доки особа монарха, чи взагалі самодержця, в розумінню народніх мас, по за Україною стояла; 4) Хмельницький, котрий „з волі Божої став самовладцем і самодержцем руським“, ще не встиг в очах свого народу здобути потрібної віри в ці свої великі, сказані ним в момент побіди (1648 р.) слова. Тому сепаратизм Гетьманський в добі автономізму має характер конспірації. Ці таємні зносини Хмельницького з Султаном турецким, Князем семигородським, Царем московським і т. д. — про котрі очевидно говорять нишком по цілій Україні — крок за кроком відвертають повільну, тяжку думу народню від особи далекого й милостивого, „панами“ тільки поневоленого, польського Короля. Вони так само крок за кроком все побільшують в народній уяві саму постать і її могутність — розмовляючого як рівний з ріжними монархами — Богом Україні даного Гетьмана Богдана. А в біжучій політичній практиці вони мають служити засобом зреформувати Польщу; вони мають примусити до