спомин про ці наміри гетьманські тільки неграмотні маси народні в своїй памяти досі заховали, тоді, коли всі книжники і учені землі нашої і вся наша „свободолюбива“ старшина, згодом в рабстві' у чужинців опинившись, давним давно про них безслідно забули.290) [1]
Власне з боку цієї „свободолюбиво! старшини“ повстала перша проти монархічних і династичних намірів гетьманських зразу глуха і в початках несмілива опозиція. Оці перші вістуни грядучої Великої Руїни появились в послідніх місяцах життя Богдана Хмельницького, тоді, коли тяжкою недугою скована, ослабла вже його сильна і страшна для всяких руїнників рука.
Вже в ціх самих многоважних актах злуки шляхти пинської з державою Війська Запорожського єсть перші, ознаки пізніщого розкладу і руїни. В пишному квіті, яким розцвіла нова Держава Українська, гніздився вже гробак, що мав його точити і до скорої, передчасної смерти довести.
Звернім увагу: даючи шляхті Забезпеченя, Гетьман скрізь підкреслює, що всі зобовязаня приймає він на „Себе і Потомків своїх з Військом Запорожським“. Але шляхта складає присягу не „Гетьману і його Потомкам“, а тільки „Гетьману теперішньому і будучим; тепер і на потім будучому“. Дві зовсім відмінні концепції, два зовсім відмінні світогляди: дідичність влади гетьманської, яку підкреслює і якої хоче Гетьман, і „вільна елекція“, вибір вільними голосами, що проглядає в ціх формулах акту шляхецької присяги.
Чому не усунув цієї неясности Гетьман? Чи може власне на цьому пункті шляхта повіту пинського не хотіла пійти на ніякі уступки? Але-ж ми знаємо, що як її предки служили вірою і правдою Князям руським, так нащадки служили потім так само Імператорам російським. Не в республіканстві шляхти пинської тут діло. Це республіканство у шляхти осілої і земельної, у шляхти, яко окремого стану, дуже легко можна було побороти. Гніздилась антімонархічна, „свободолюбива“ республіканська опозиція під самим боком гетьманським. Це нововитворена зі степового, старинного, анархічного козацтваі з покозаченої, революцийної, здеклясованої і розполітикованої шляхти старшина Війська Запорожського була того антімонархічного республіканства підюджувачами і провідниками. Це з неї Гетьман не встиг ще своєю сильною рукою вибити січових звичаїв вибору кошових отаманів і польско-шляхецьких-
- ↑ Наприклад в оповіданнях записаних в р. 1897—99 з уст старих селян в Суботові священником Марком Грушевським, знаходимо такі характерні місця: Оповідаючи про шукання скарбів у Суботові 80-літній дід Пилип Шуть каже:„чи ритимуть люде землю, чи ні, а буде колись таке, що дориватимуться до чогось другого: будуть таки добиватись правів Хмельницького. Кажуть... що в якійсь колонні, либонь, шкатулка є, а в ній ключі од льохів, плани та описи усякої кладї, яка де є на всій Україні. Там десь і права позамикані.“ Далі він каже, що „приспи (терраси), що й тепера є в попівськім огороді — зовуться царською дорогою через те, що ними Гетьман їздив понад ставом у Чигрин до столиці.“ Знов же дід Іван Пушкар, „літ більше сотні“, оповідає : „кажуть було мати і баба, що у Суботів приїдуть і внуки Хмельницького булаву дідівську одшукати. Десь у замчищі на острові посеред моря старий Хмельницький оселив близнючків Тимошевих, як Тимоша вбито було. Навмисне все дбав, щоб роду не понизить і з роду не вийти: кортіло таки, щоб карона чужому не одійшла. То й сього сподіватись треба. Трегуб Махей то каже, що уже десь і у Херсонщині рід Хмельницького хутором живе, десь недалеко Ковалевої якономії, та хто його знає, не бачив і ні од кого другого не чув, то й казати не буду,“ і т. д. (Марко Грушевський: Гетьманське гніздо, урочища і перекази села Суботова, зібрані в р. р. 1897—99. Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. ХСІ, р. 1909, кн. V). Як відносилась тодішня „чернь“ козацька до проголошеня наслідником Гетьманським Юрія і як до плянів та намірів Виговського — про це буде ширше мова в другій частині цієї праці.
