і так простягненого у ніг своїх держати „мало не день цілий доти, доки згризота його, Богдана Хмельницького, не о дійшла..293) [1]
За цею згризотою од свободолюбиво! старшини спала на старого Гетьмана незабаром ще стращніща згризота од козацької „черні“. Побачивши, що старшина свариться між собою, не чуючи вже над собою її-сильного проводу, а зачувши натомість, що вона не по волі старого Гетьмана поступав, „чернь“ козацька зараз же проти своїх полковників на польському фронті збунтувалась. Начальний вождь на цьому фронті Жданович, сам більше зайнятий тим, що в Чигрині, а не на фронті діялось, замість бунт здавити нещадно, як це давніще по наказам Гетьмана робилось, тепер почав одступати і, покинувши союзника України Ракочого, сам рушив до Чигрина. Зараз же після того „чернь“ двох своїх полковників убила, а через московського аґента ЖелябужСького, який тоді енерґічно між військами козацькими вештався, просила сказати Цареві, що вона „Царю служити хочо, а своєї старшини, що рушила в похід проти волі царської, слухати вже більше не буде.“294) [2]
До Гетьмана ця звістка про бунт у війську і про злочинну непорядність Ждановича наспіла 21 Липня. „Зрада козацька — пише самовидець, цих подій Ліліенкрона — так сильно вразила Гетьмана, що, наказавши викликати до себе полковника Ждановича і страшним гнівом запалившись, він був поражений ударом, пролежав пять днів без мови і на шостий день в Возі почив,“ 27 Липня, вівторок о 3-ій сполудня, помер в Чигрині Гетьман Богдан Хмельницький 295) [3] Вічна траґедія українська: тупий еґоістичний анархізм нездатної до самоорґанізації старшини і зрадливість темної „черні“, та їх безглузда боротьба поміж собою — убила найбільшого державного мужа, якого коли-небудь мала Україна. Богдан Хмельницький впав од руки всесильного на нашій нещасній землі многоликого деструктивного Хама, так як падали досі, перед ним і по нім, всі ті, що метою свого життя орґанізацію Української Нації будову власної Держави Української поклали..
Довго ховало Військо Запорожське свого Гетьмана. Похорон відтягали мало не цілий місяць так, неначе осиротіле тогочасне покоління боялось зі своїм Провідником на віки розстатись. Останки Богдана Хмельницького зложено зразу в Чигринській Церкви, але що Гетьман, як пише Величко, „будучи породи шляхецької руської“, хотів,
- ↑ Акты Ю. и 3. Р. т. VII, ст. 189. Kochowski: Annalium Рoloniae Climacter II, 248.
- ↑ Кubala: Wojna Brandeburska, s. 213. Про „капризи“ і непорозуміння між козацькими полковниками, яких не змогла припинити навіть присутність молодого Гетьмана, посланого туди Батьком, пише в вищезгаданім рапорті Лілієнкрона. Що Жданович мусів належати до партії Виговського, свідчить між иншим і те, що наказ покарати його смертю, виданий Гетьманом Хмельницьким, не був виконаний і, як пише Лілієнкрона, пізніще Виговський намагався виправдувати, перед Юрієм і перед старшиною, провину Ждановича (Арх. Ю.-З. Р. ч. III, т. VI, 321).
- ↑ Арх. Ю.-З. Р. іb. ст. 321. „Аwizy z Ukrainy“ Арх. Чарторийських cdx 2446, f. 82. Пор. Акты Ю. и 3. Р. XI, 766./
