Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/255

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

А Ти-ж, доброї бувши мови, скажи і дай нам пересторогу, аби ми не були звойовані і побиті ворогами нашими...“299) [1]

„Заповітом своїм — як пише тогочасник — радив Гетьман Богдан Хмельницький Війську Запорожському, щоби воно поступало так, як він хотів і поступав...“300)[2]

Але ті, в чиїх руках опинилась по його смерти доля України, заповіту Великого Гетьмана виконати не зуміли.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ.
  1. „Мова при погребі Богдана Хмельницького, Гетьмана Войск Запоровских, мовленая через старого секретаря его Самоїла Зорку в Суботові Августа р. 1657“ — Літопись Величка, т. І, с. 283—294.
  2. „Awizy z Ukrainy.“ Арх. Чартор. с Я х 2446, ї. 82. Те саме пише в своїм рапорті про смерть Гетьмана посол Лідієнкрона: „тепер нічого иншого мені не лишається, як поїхати з Канцлером Виговським до Війська і довідатись, що стане робити повий Гетьман (Юрій) вмісті з полковниками, згідно з тим, що покійний Гетьман ім радив і поручав у своїм заповіті.“ І тут же Лілієнкрона додає, що „Канцлера Виговського підозрівають, що він має намір повстати проти нового Гетьмана“ — иншими словами — заповіт Богдана Хмельницького зламати (Арх. Ю.-З. Р. ч. III, т. VI, с. 321).