Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/256

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Примітки.


1)Польський оригінальний текст цієї „Присяги“ виданий мною в збірнику „Z Dziejów Ukrainy“ (ст. 514—16) з копії Архіва кн. Чарторийських у Кракові, cdx 2446 f. 75—7. Цей кодекс з другої половини XVII ст. обіймає копії ріжних актів, листів, справ маєткових і т. и. Степана кн. Четвертинського подкоморія брацлавського. Його сип Микола, каштелян минський, яко дідич панський, був безпосередно в подіях в Пинщині заінтересований.

Дозволю собі звернути увагу дослідника еволюції нашої національної назви на вислів: „Ukrainie і Wszystkiego Woyska“. Для читача необзнайомленого з нашою термінольоґією національною й ґеоґрафічною в половині ХVІІ стол., вважаю потрібним пояснити слідуюче. Стара наша національна й територіяльна назва „Русь“, одідичена по князівській державности київський, в ті часи перебула вже значну еволюцію. Як відомо, по Люблинській Унії землі руські, що входили і за винятком Руси Червоної і західного Поділля) в склад Вел. Кн. Литовського, були поділені, при чім частина Підляшшя, Воєводство Берестейське й Пинщина остались в автономнім Вел. Кн. Литовськім, а решта була інкорпорована до Польщи і під назвою „земель руських Річпосполитої“ творить відтоді „малопольську“ провінцію польської Корони. Отже серед тих коронних „руських земель“ Річпосполитої, землі південні: воєводство Київське, Чернигівське і Брацлавське, починають усе частіще виступати під своєю спільною стародавньою провінціональною назвою: — Україна — а „землями руськими“ починають зватися тільки північно-західні наші землі, отже воєводство Руське (більш-менш теперішня Сх. Галичина), Поділля, Волинь, частина Полісся й Підляшшя. Що до назви національної, то старий термін „Русь“ в пол. ХVII стол. все більше починає ідентифікуватись з поняттям реліґійним і вживається для означеня православних мешканців Річпосполитої. Давніще Русю звалися всі мешканці земель старої князівської Київської Держави без ріжниці їх віри, тепер же ця стара державно-національна традиція дає ще себе знати тільки в урочистих політичних маніфестаціях, що обєднують иноді всю шляхту земель руських супроти представників инших земель Річпосполитої. В щоденнім же життю все більше тепер „Народом Руським“ в Річпосполитій зветься шляхта, духовенство й міщане, які визнають православну віру і то однаково як Українці так і Білоруси. Але цей релігійно-національний термін „Русь“ не ідентифікується з Великоросією, яка тоді зветься загально Москвою. Натомість назва „Україна“, в міру зросту там „на Україні“ сили козацької і в міру розвитку державних та сепаратистичних тенденцій козаччини, починає все частіще вживатись, як поняття національно-територіяльне