Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Кисіль, а так думав з певністю не він тільки один. Адже инший воєвода — Лєщинський — ще на соймі конвокаційнім у Варшаві голосно заявляв, що Хмельницький „Монархію Руську закладати хоче..“[1]

Не вважаючи на дипльоматичні успіхи цеї туркофільської політики, вона в державній емансипації України більшої ролі відограти не могла. Склалося на се дві причини: 1) одвічний реліґійний антаґонізм двох світів — христянського та мусульманського і 2) несталість та непевність турецьких вассалів — Татар, котрі — знаючи добре, що для них скріпленя України несе — все козаків у рішучу хвилю, як під Зборовим, під Берестечком, під Жванцем, в найгірший спосіб зраджували. „Тоді вся Европа скаже, що Ти від Бога Даний, коли, Тобі дякуючи, кров христянська з неволі бісурменської визволена буде“ — нашоптував Хмельницькому ревнитель православія Кисіль, до спілки з Митрополитом Коссовим і цілим благочестивим Київом.[2] А як додамо до цього плач, скарги і врешті прокляття українського селянства, котре Татари в ясир забирали, то зрозуміємо, чому не можна було відділитись від Польщи при помочі Туреччини; чому Хмельницький — коли зміг нарешті свою повну суверенність заманіфестувати — заключив перший офіціяльний, цілій Україні і всьому світу явний, союз з державою „одновірною“, до якої від давна потихенько зітхала письменна переважно шляхецька „Русь“ православна, і в якій українські маси народні не тільки „панів польських,“ але й „неволі турецької“ бачити не сподівались…


  1. Лист Кисіля з д. 30. X. 1652 р. Арх. Чарторийських сdx 146, No. 45. Промова Лещинського — Michałowski, Księga Pamiętnieza ст. 109 і далі. Про ці поголоски буде ще мова низче.
  2. Архів актів давних м. Кракова, Zbiory Rusieckich, Miscellanea 1626—54 f. 253.