Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/278

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


очах у Гетьмана зарубали шаблями полковники в „piątek swiąteczny“, на Зелені свята.

146) Kubala: Wojna Moskiewska, ст. 7—8.

147) Н. Молчановський: „Акты Шведскаго Государственнаго Архива“, видані в Т. VІ, част. III Архива Ю.-З. Рос., ст. 28—9.

148) Всі нищеподані сильветки видатніщих Хмельничан взяті з моєї моноґрафії про Станіслава Михайла Кричевського, виданій у збірнику „Z Dziejów Ukrainy.“ Там же подані джерела, література і подробиці, яких тут для браку місця не повторюю, відсилаючи цікавого читача до цієї моєї праці, або до тому ІІ-го моїх „Історичних Студій“, де вона має бути мовою українською видана.

149) Акты Южн. и Зап. Рос. III, ст. 281.

150) Szajnocha: Dwa lata dziejów naszych II, s. 441.

151) Пам. К. Ком. вид. 1898 р. т. I, 196.

152) Як вище в примітці 69.

153) Акты Ю. и. 3. Рос. III, ст. 404.

l54) Pamiętniki Hannowera, tłómaczenie Majera Bałabana, видавництво „Ruś“ I, 1911 p. ст. 63.

155) Grabowski — Ojcz. Spominki II, st. 69; Jerlicz: Latopisiec I, 122; Dyaryusz Stanisława Oświęcima, st. 350, і т. д.

l56) Акты Южн. и Зап. Рос. XV, ст. 306.

157) Памятн. К. Ком. III, 351.

158) Уживання імен патронімічних (по батьку) замість родових — це явище, яке дуже часто в тих часах зустрічається. Воно пояснюється почасти звичаєм, а ще в більшій мірі потребами конспірації, особливо у найбільше загроженої шляхти (напр.: шляхта, що заперлась з Богуном у Вінниці, тому, як кажуть Поляки, піддатись не хоче: „bo im о skórę, albo przynajmniej о to chodzi, żeby ich, kiedy wynidą, nie poznano“ — Grabowski, Ojcz. Spom. II, 69). Отже напр. Іван Виговський вписується до реєстрів козацьких 1649 р. як Іван Остафієвич; сотник полку миргородського Кирик Поповський, як Кирик Якименко; Павел Янович Хмельницький підписується часто Павел Янович (напр. автограф 1657 р. в Крак. Акад. Ум. N 269 і підпис 1664 р. в Арх. Чартoр cdх 402 f. 533 і т. д.) а звуть його найчастіще Павел Яненко і це призвище потім в рід його переходить; писаря Семена Ґолуховського звуть Семеном Остаповим. (Акты Ю. и. 3. Р. VIII, ст. 356; VII, 189, 355; IV, 174-5, 272; V 41—2, 57; Памятники IV passim); полковника Лесницького — Григорієм Сахновичем; полковника Івана Нікифоровича Золотаренка — Іваном Ничипоренком (Арх. Ю.-З. Р. III. т. VІ passim) і т. д. Що Іван Федоренко і Богун це одна і та сама особа, свідчить між инiим „отписка“ Унковського з р. 1650 о числі полків і призвищах полковників, вписаних до реєстрів козацьких по Умові Зборовській. В цій отписці, висланій аґентом московського уряду з України до Москви (Акты Южн. и. Зап. Рос. VIII, 352), полковником кальницьким названий Богун, який в реєстрах, поданих Королеві, вписаний, як Іван Федоренко. Инші докази приведені мною в збірнику Z Dziejów Ukrainy, ст. 289.