Офіціяльний розрив з Польщею, а з ним кінець політики автономізму, припав на послідні місяці 1653 року. „Рік це власне королівський, а мені і моїм замислам во всім противний“ — так схарактеризував сей памятний рік сам Хмельницький, „всіляке в ньому Полякам щастя предсказуючи“.[1] Становище Гетьмана було дійсно траґічне. Хан кримський, перекуплений 100 тисячами дукатів через Короля польського, одержавши крім того від нього-ж дозвіл брати ясир коло Львова і в дальшій Україні, зрадив Хмельницькому в найбільше критичній хвилині — під Жванцем. З послом козацьким Виговським Поляки в ніякі нові переговори вступати не хотіли, бо сенатори польські знов козаків за своїх „підданих“ стали уважати. Татари — як писав до Царя Хмельницький — хотіли його й Виговського видати Королеви, а на початок 1654 року готовила Польща величезний похід для остаточного приборканя „збунтованої“ України.
Що найважніще, великі монархічно-династичні замисли Гетьманські, розраховані на поміч турецьку і на протекторат султанський, захитались під впливом смерти улюбленого сина и наслідника Тимофія, вбитого під Сучавою в Вересні 1653 року. Захитались і упали вони врешті зовсім під вражінням нової зради татарської і тих страшних сустошень, які Татари тодіж таки в Україні учинили. Все, здавалося, перло до того, щоб цей страшний рік став дійсно „роком королівським“ і щоб Хмельницький „Маєстатови Річипосполитої“ скорившись, знов тільки козацтвом та вірним підданством став задовольнятись. Але такий поворот ані для Великого Гетьмана, ані для сформованої вже тоді і вже в достаточній мірі сильної української аристократії не був можливий. І замість повороту до Річипосполитої поставили перед собою Гетьман і його помічники новий, настільки великий, настільки рисковний плян, щоб він з того безвихідного становища, в якім вони опинились, міг їх своєю незвичайностю і своєю ґрандіозностю вирвати. Сей плян був: розвалити Польщу й Крим при помочі Москви і — замість під іновірним султанським — під одновірним царським про-
- ↑ Арх. Чарторийських cdx 147, f. 168: „Krótka narratywa expedycyi w r. 1653 po świętach przeciwko rebelii kozackiej z potęgą tatarską.“
