Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/282

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


дить Н. Молчановський в передмові до Актів Шведського Держ. Арх. (Арх. Ю.-З. Р. tom. cit. 50—2). Між иншим за Hurmuzaki, що на думку Лупула Хмельницький під Замостям схилився до намов Яна Казіміра завдяки слухам про мир Імператора австрійського зі Швецією. Папський нунцій у Варшаві de Torres зве Гунцеля Мокрського „pater Andreas Concel“ (Сборникъ К. Ком. вып. II ст. 29, 127); в його докладах Св. Престолу знаходимо цікаву звістку про те, що в Грудні 1649 р. (отже вже по смерти Мокрського) венецький посол (Niс. Sagredo, який в листі 20 XI 49 р. називає Хмельницького „gentilhuomo polacco della Rusia“, — Кордуба: Венецьке посольство до Хмельницького, ст. 17) і папський нунцій при імператорськім (австрійськім) дворі „хотіли війти в зносини з якою небудь духовною особою, ченцем (persona religiоsа), який би міг іх точно поінформувати про козацькі діла і який би мав доступ до Хмельницького“ (Сборникъ 79—80). Варто теж зазначити, що лист Гетьмана до королевича Яна Казіміра, посланий перед елєкцією (16 XI) власне через Мокрського, з обітницею піддержувати його кандидатуру на польський престол, був адресований до нього, яко до „Короля шведського“ (цей нележний йому дідичний титул королевич Ян Казімір прийняв ще перед елєкцією, в Іюні мці). Відповідь Яна Казіміра Гетьману теж мала печатку „королівства шведського“. Поминаючи значіння цього факту в тодішній міжнародній політиці, піддержування кандидатури Яна Казіміра, яко дідичного, а не тільки вибраного Річпосполитою Монарха, йшло ще по лінії антиреспубліканських і монархічних тенденцій Гетьмана. „Бажаємо того, щоб по волі В. К. Милости вже більше тих побічних короликів не було і того у Господа Бога просимо, щоби В. К. Милость рачив бути самодержцем, як і инші Королі...“ — так писав Гетьман у цьому листі через Мокрського (С. Томашівський ор. с. ст. 97; пор. вище ст. 117).

Для характеристики головних провідних ліній тодішньої католицької політики в Польщі і її впливу на польсько-українські відносний, треба зауважити, що Папа через свого нунція заложив енерґічний протест проти Зборівської Умови (Сборникъ 77); що Король Ян Казімір мусів запевняти нунція, „що в цій умові не окреслено, який саме митрополит має дістати місце в Сенаті: православний чи уніятський“ (ibid. 75, і те саме в листі Сапіги, подканцлєра Лит., до нунція ст. 180); що „школи єзуїтів будуть перенесені з Київа, але тільки на пять миль від города.“ Далі просив Король нунція підождати з офіціальним дорученям папських бреве, бо такі вирази, як „perfidos hostes, et zizanium impiorum“ можуть образити польських підданих некатоликів, а особливо військо, серед якого багато іновірців (ibid. 78). Інтересна увага нунція, що на авдієнції у Короля 9 І 1650 були прийняті одночасно анґлійський посол і прибувший тоді до Варшави Митрополит Коссів (ibid. 81). Нунцій з задоволеням нотує слова, сказані якоби Королем у відповідь на заяву Кисіля: що Митрополит ображений незатвердженям Зборівської Умови в Соймі, що козаки знов повстануть, що Хмельницький зі злости утопить Митрополита в Дніпрі. „Хай Митрополит заспокоїться — відповів Король — а ні, я сам утоплю його у Вислі, або скажу порізати на