Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/289

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


в Радомі д. 16. VIII 1656 р.: „JMPan Podkomorzy kijowski Nemiric służby swe zaleca tak JMPanu Hetmanowi, jak WMPanu і dawną swоją ponawia pгzyjaźń“ (Kubala: Wojna Brandeburska, dodatek s. 408).

243) Пор. Арх. Ю.-З. Рос. ч. IІІ т. VI с. 285—6, 324. Ці звістки вказують, що вже в Маї місяці Немирич виступав спільпо з козаками. Ворог Немирича протопоп ніжинський Філімонов оповідав у Москві, що Немирич прибув до Чигрина „на 2 або 3 тижні перед смертю Хмельницького“ (Акты Ю. и 3. Рос. XV с. 54); допитувані про це пізніще козаки казали загально: „ще за небіжчика Хмельницького“ (ib. т. IV ст. 109).

244) Крім джерел поданих вище: Krzyźanowski — Dawna Polska II, s. 407. Tad. Grabowski: Literatura aryańska w Polsce (Kraków 1908) s. 460. Ян Лещинський воєвода познанський, родич Немирича, писав до нього з цього приводу 5 IX 1658 р.: „...certior zostaję, że WMPan, porzuciwszy pierwsze blędy (аріянство), przywróciłeś sіę do nas, nie widzę ja bowiem tylko subtillissimam differentiam między grecką, a rzymską wiarą; szczerze tego gratulor Boskiego oświecenia“ (Арх. Чарторийських cdx 388 N 217). Пор. також dyaryusz poprzysięgania na sejmie ugody hadziackiej: „Jerzy Niemirycz podkomorzy kijowski... udał się pod protekcyę do kozaków і tam ochrzcił się na wiarę ruską,“ (Арх. Чартор. cdx 151 f. 390).

245) Арх. Ю.-З. P. ч. IІІ т. VI ст. 325. Додаймо, що Юрій Немирич був одружений з Лизаветою Слупецькою, дочкою Станіслава каштеляна люблінського і Варвари Лєщинської (Boniecki: Herbarz, т. XIV s. 156).

246) За них пізніще в р. 1658 Військо Запорожське при затвердженю Гадяцької Умови перед Урядом Річпоеполитої заступатись буде (Памятники Кіевск. Ком. Ill, 339).

247) Пор. вище примітка 2. Пізніще цей Сурин став писарем земським київським, стольником житомирським і підстаростою овруцьким. Йому ще в р. 1684 якийсь шляхтич закидав, що він „пісарь не земський київський, але козацький, який в часі ребелії був писарем у козаків“ (Арх. Ю.-3. Р. ч. III, т. II ст. 89 — 90). Пор. мою розвідку: Данило Братковський ст. 9.

248) Юрій Стеткевич прийняв протекцію царську мабуть в Смоленську (Акты Ю. и 3. P. XIV ст. 66), присягав одначе Цареві допіру в Минську (ib. т. III ст. 553), потім, бачучи надсильства московські, перейшов до Хмельницького: „Jerzy Krzysztofowicz Stetkiewicz 1655, do kozaków się wyniósł“ — пише тогочасний Коялович: Herbarz (Compendium) s. 101. Ґенеальоґія Стеткевичів, подана Нєсєцким, така: Богдан Стеткевич маршалок надворний литовський, оженений з Овдотією кн. Друцькою-Горською, мав сина Вільгельма, подкоморія браславського, ожен. в 1601 р. з Ганною кн. Оґінською. Вільгельм і Ганна мали 3 синів: Криштофа, подкоморія браславського, Богдана, каштеляна новогродського і Івана. Сини Криштофа (що перший в роді перейшов на католицтво) і кн. Крушинської: Вільгельм хорунжий минський і Юрій (про якого мова вище). Богдан оженений з кн. Саломерецькою мав сина Михайла (звісного Хмельничанина), дочку Олену замужом за Виговським і ще одну