Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


На підставі звістних нам досі джерел трудно сказати, чи ця опозиція була ведена по наказу і з відома самого Гетьмана — якого плянам і намірам вона зовсім відповідала — чи зверталась вона і проти особи та політики гетьманської. Але вже сама можливість такого питання вказує, які в даний момент були слабі місця тієї політики. Хмельницький при всій своїй ґеніяльности був і мусів бути залежним від своєї, в дусі державної неповноправности вихованої козацької верстви. Скинувши з великим зусиллям гипноз іновірного „маєстату королівського“, він зважитись зразу на рішучу боротьбу з новим одновірним „маєстатом царським“ ще не рішався. "Самодержець руський“ в Гетьмані козацькім в очах українського народу ріс і розвивався поволі. Але у всякому разі він у ті часи вже був настільки великим, що всяка внутрішня опозиція — як що вона в дійсности й була — захитати його становища не змогла. І всякі непорозумінння з царським урядом всякими дипльоматичними двозначниками залатавши і опозицію так чи инакше припинивши, Хмельницький Переяславску Умову в життя фактично перевів.

Дальші події одначе виказали незабаром всю хисткість політичної умови, котру обидві сторони инакше — кожна по своєму — хотіли розуміти. Конфлікт московсько-український був неминучий і почався він зразу-ж по затвердженю Переяславскої Умови, з початку на території білоруській.

В иньшім місці (в томі I-ім моїх „Студій“) я говорив про окупацію Білоруси українськими військами і про заведеня там козацької влади, в формі „козацького присуду“, за згодою, а навіть на жадання білоруського селянства, міщанства, духовенства й частини білоруської шляхти. Ця окупація йшла по лінії політики Богдана Хмельницького, якої метою було „визволеня з ляцької неволі“ не тільки козацької території (тодішньої „України“), але й усіх так званих „руських земель“ Річипосполитої, залежних віддавна від духовної влади Київського Митрополита. Поруч цієї традицийної, споконвічної влади духовної, ідейної — тепер мала відродитись стара державна, реальна влада політична під проводом Гетьмана Війська Запорожського. Історичним, з ідеольоґії православної „руської“ шляхти і духовенства зачерпнутим, завданням тієї влади було так чи инакше обєднати (чи то в рамах Річипосполитої в першій добі повстання, чи то від Річипосполитої ві-